Читати книгу - "Флористка, Viter"

Вони змогли непоміно "вислизнути" до приходу бандитів.

Темрява ночі огортала місто, коли Зоряна та Артем, сховавшись за покинутим складом, спостерігали за входом в ангар. Всередині знаходилась їхня єдина зачіпка — Корж, той самий, хто викрав Марину. І тепер вони знали, що завтра його переправлять в інше місце. Якщо вони зволікатимуть — шанс врятувати Марину буде втрачено назавжди.

— Нам треба діяти зараз, — прошепотіла Зоряна, стискаючи кулаки.

Артем подивився на неї, в його очах читалося хвилювання.

— Це самогубство. Вони озброєні, і нас двоє. Нам потрібен план.

— У мене він є, — сказала вона, пригадуючи все, що знала про ангар і його охорону. — Я зайду з тилу, а ти створиш відволікаючий маневр. У нас буде всього кілька хвилин.

Артем вагався, але кивнув. Він не міг дозволити їй йти самій, але розумів, що іншого вибору немає.

Вони розділилися. Артем непомітно наблизився до переднього входу, знайшов невелику купу металевих бочок і з усієї сили штовхнув їх. Гуркіт луною прокотився навколо, викликаючи паніку серед охоронців.

— Що це було?! — пролунав голос одного з бандитів.

— Перевірте! — наказав інший.

Як тільки охоронці вибігли, Зоряна ковзнула в ангар. Усередині було темно, але вона швидко помітила Марину, прив’язану до стільця. Її обличчя було в синцях, губи потріскані, але очі загорілися, коли вона побачила Зоряну.

— Ти прийшла, — прошепотіла Марина.

— Я тебе не залишу, — відповіла Зоряна, швидко розрізаючи мотузки.

Але перш ніж вони встигли вибратися, з-за кутка почулися кроки. Зоряна встигла відштовхнути Марину назад, коли пролунав постріл. Біль пронизав її плече, але вона не зупинилася — вистрілила у відповідь, змусивши нападника впасти. Однак шум привернув увагу інших.

Двері ангару розчинилися, і вбігли ще двоє озброєних чоловіків. Зоряна приготувалася до бою, але раптом почулися ще постріли. Це був Артем.

— Пора забиратися! — крикнув він.

Вони вирвалися з ангару, підтримуючи Марину. Машина Артема чекала неподалік, і, коли вони стрибнули в неї, Артем натиснув на газ, зникаючи в темряві ночі.

Марина видихнула з полегшенням, але Зоряна відчула, як Артем напружився. Він мовчав, його пальці міцно стискали кермо.

— Що сталося? — запитала вона.

Він поглянув на неї. Його очі були холодними.

— Хто ти насправді, Зоряно? І що ще ти від мене приховуєш?