Читати книгу - "Флористка, Viter"

Зоряна прокинулася від того, що щось м’яко торкнулося її щоки. Розплющивши очі, вона побачила Артема, який стояв поруч і простягав їй чашку гарячого чаю.

— Доброго ранку, — його голос був тихим, але теплим.

Вона підвелася, відчуваючи ломоту в тілі. Чай мав терпкий аромат трав, що додавало затишку після всіх пережитих подій.

— Як ти? — запитав Артем, сідаючи поруч.

— Жива, — пожартувала вона, роблячи ковток. — Хоча здається, що мене переїхала вантажівка.

Він тихо засміявся і відвів погляд, а тоді несподівано додав:

— Я хвилювався за тебе.

Зоряна здивовано підняла брови, не звикши до таких слів. Артем завжди здавався їй незламним, а тепер він показував свою вразливість.

— Я знаю, — відповіла вона, дивлячись йому в очі. — І ти знаєш, що я теж хвилююся за тебе.

Він кивнув, а між ними запанувала тиша, сповнена прихованих слів. Потім Артем раптом торкнувся її руки.

— Я хочу, щоб ти знала... після всього цього... я не хочу тебе втратити.

Зоряна завмерла. Вперше за довгий час вона дозволила собі повірити, що, можливо, все ще не втрачено.

— Ми розберемося, — сказала вона, стискаючи його руку. — Разом.

З вулиці почувся звук машини, що наближалася. Їхня перепочинок закінчувався — настав час діяти.