Читати книгу - "Учень дощу І, Немченко Катерина"

День за днем, заняття за заняттям. Вже був початок червня. Ще трохи і треба було міняти розклад, переносячи основи створення туману на перший урок, коли час для практики був найбільш підходящим.

Середина ночі. Уся академія спить. Лиш пара вчителів займалися чимось у своїх кімнатах, не гасячи світло. Як хтось постукав у двері. Ще раз.

- А…? – розсіяно розплющив очі Ракор, вже крізь сон почувши, що бажають зайти саме до нього. – Що таке…? – спантеличено та сонно виліз він з-під постілі та надів капці, тягнучи за собою темне волосся, що було трохи довше колін. – Ніч надворі… - із шарканням об підлогу попрямував до виходу.

Одягнений у нижню білизну з білих сорочки і вільних штанів, чоловік відкрив двері.

- М? – зустрівся він із засмученим Хаолом в чорному одязі такого ж покрою. – Ти бачив час?

- Вибачте, - винувато відгукнувся учень, чия голова знову була опущена, а пальці з’єднані. – Я не думав, що ви спите…

- Мені лестить твоє припущення, що я не потребую сну, однак я невразливий маг, а не вищий.

- Вибачте… - вклонився хлопчик.

- Чого ти сам не спиш? Ах… - широко позіхнув Ракор, прикривши свій рот долонею.

- Вчителю, можна я посиджу із вами? – некомфортно заховав той погляд.

- Учням не можна спати разом із вчителями, - непохитно сповістив старший.

- Але…

- Що трапилося? – нахилився педагог до дитини. – Безсоння? Ти п’єш той снодійний напій?

- Мені поганий сон наснився, - жалібно зізнався Хаол. – Можна я посиджу із вами? – самотньо стиснувся, немов увесь світ загрожував йому своєю небезпекою.

- Поганий сон? Про що? – стурбовано насупився викладач.

- Про мого духовного батька…

- Хаоле… - співчутливо обійняв його Ракор та почав гладити по спині, намагаючись втішити.

- Я намагався піти… - сльозливо продовжував хлопчик. - Але він не слухав мене…

- Тихіше, тихіше…

- Він застосував на мені закляття примусу… І ніхто не вірив мені… Усі казали, що це хороший вчитель і що я маю слухатися його… - тихо розплакався.

- Хаоле… - встановив йому душевну рівновагу, від чого хлопчик почав заспокоюватися. – Зараз твого духовного батька тут нема… І робив він погані речі… Дуже погані… Не вір тим, хто виправдовує його, або каже, що він хороший. Нічого він не хороший, - нахилився до підопічного, подивившись у мокрі очі. – Угу?

- Угу, - жалібно кивнув учень, погоджуючись зі всім сказаним.

- От і добре. Хочеш попити чаю? 

Той знову кивнув.

- Добре, - вирівнявся Ракор. – Тоді ходімо до їдальні, - поклав руку йому на дальнє плече та попрямував до сходів. – Бо якщо хтось довідається, що ти ночуєш в мене – у мене можуть бути неприємності.

- Вибачте вчителю… - зажурено крокував Хаол поруч із ним.

- Нічого. Твоєї провини тут нема.

Діставшись просторої їдальні, де стояли довгі столи із такими самими довгими лавками, педагог кинув свій погляд на розлогу стійку їжі, яку рано вранці оновлювали декілька вчителів.

- А тут все так само, як і під час мого навчання… - ностальгічно зітхнув чоловік, оглядаючи великі тарілки, з яких можна було набрати чого захочеш.

Хлопчик підняв погляд до наставника:

- Ви якось говорили, що у академії майже нічого не змінилося з часів, коли ви навчалися.

- Так і є, - пройшовся він поглядом по стравах. – Хочеш собі набрати чогось?

- Хтось з вчителів казав нам, що їсти перед сном шкідливо.

- Він правий. Однак щось маленьке перекусити можна. Наїдатися, звісно, не треба, - залишив учня та попрямував до їжі.

Хаол прослідкував за ним очима:

- Вчителю, - зачаровано спостерігав хлопчик за довгим волоссям, чиї кінці колихалися під час руху та прилипали пасмами до ніг, - у вас такий великий і гарний ахор…

- У інших вчителів він ще більше, - посміхнувся такому Ракор.

- Вчителю, - жваво підскочив підопічний до нього, - а у мене буде такий, коли виросту? – заглянув старшому в обличчя.

- Звісно, - лагідно подивився чоловік на учня. – Якщо будеш практикуватися та постійно вдосконалюватися – він і у тебе сягне такого розміру, - турботливо провів долонею по дитячій голові.

- А ви його довго ростили?

Чоловік навіть задумався, піднявши погляд у лівий верхній кут:

- Невразливим я став десь у 26…

- Оо… - вражено протягнув Хаол. – Вчителю, а важко стати таким сильним?

- Коли ти ростеш, то цього майже не помічаєш, - ласкаво посміхнувся він хлопчику. – Тож я би не сказав, що це важко. Аби стати невразливим, достатньо просто багато практикуватися, медитувати та всмоктувати магію з інших джерел.

- А з яких, вчителю?

- Ну, - відвів він погляд на тарілки. – Хоч би і з таких, - вказав на їжу. – Усе це створено іншими магами, які сильніші за тебе. Хоч магічна сила у стравах і очищена від кольору, однак вона проникає у тебе під час трапези та частково додається до твоєї власної. Змішання сил із кимось сильнішим за тебе, само по собі робить твій ахор трошки більшим. Саме тому, - повернувся чоловік до Хаола, - учні і стають сильніше поруч із вчителями. Бо ви всмоктуєте магічну силу старших. Через страви, - подивився на них, - або через фізичний контакт, - глянув на хлопчика. – Фізичний контакт із продуктами чарівництва також рахується, - лагідно посміхнувся.

- Оо… - зачаровано відреагував підопічний. – Вчителю, коли я виросту, то хочу бути, як ви. Теж таким сильним та мудрим.

- Ти лестиш мені, - ніяково відвернувся Ракор, почавши задоволено рожевіти.

- Ви гарний вчитель, - обійняв його молодший. – І дуже розумний.

Той аж вразився, покосившись на Хаола: «Він сам мене обійняв?»

- Інші вчителі сильніші та мудріші за мене, - розсудливо продовжив педагог, охопивши його руками.

- І що? – наївно відповідав вихованець. – Ви кращі за них. Ви самий кращий вчитель на світі, - притулився до старшого, поклавши щоку на груди.

- А ти – самий милий учень, з усіх, кого я знаю… - лагідно посміхнувся чоловік, почавши гладити дитячу спину.