Читати книгу - "Коли світ говорить шепотом, Love"

Це сталося непомітно. Одного ранку мама нахилилася до мене, щоб поцілувати, як завжди. А я — замість звичного усміху — почав вередувати. Неспокій жив у мені, якесь дивне, нове відчуття, ніби всередині щось лоскоче, щось тисне.

Мама піднесла пальця до мого ротика — обережно, з тривогою. І раптом її очі округлились, а губи склались у ту саму усмішку, яку я вже вмію впізнавати. Ту, що пахне щастям.

— О, ти що, серйозно? — прошепотіла вона, майже сміючись. — Перший зуб?

Я не знаю, що таке "зуб", але знаю — мама рада. Вона цілує мої щоки, сміється, тримає мене на руках довше, ніж зазвичай. В її голосі — здивування і гордість.

Весь день вона телефонує бабусі, татові, подрузі. Розповідає всім, що я вже "зубастик". Вона навіть записує це у щоденник, той самий, де лишає сліди нашої спільної історії.

— Ти ростеш, мій маленький, — каже вона тихо ввечері, коли я дрімаю на її грудях. — Тепер у твоєму роті — перша ознака сили.

Я ще не розумію, що це — рости. Але якщо це означає бути поруч із нею, чути її голос і відчувати тепло її серця — тоді я хочу рости щодня.

Мій перший зуб — це не просто шматочок кісточки. Це доказ того, що час іде, що світ змінюється, а ми — разом з ним. Це перший слід мого майбутнього.

І мама це знає.

---