Читати книгу - "Коли світ говорить шепотом, Love"

Світ навколо трохи інший, коли я сам у ліжечку.

Сьогодні мама вирішила — настав час. Вона поклала мене в маленьке дерев’яне ліжечко, застелене м’якенькою ковдрою. Наді мною — мобіль з хмаринками і зірочками, який повільно крутиться, ніби співає казку.

Я звик засинати в її обіймах. Там пахне знайомо, там серце б’ється ритмом, який я пам’ятаю ще з самого початку. Але тепер вона поруч — не тримає, а сидить на стільчику біля ліжечка. Її рука лежить на моєму животі, а очі — такі ніжні, сповнені любові.

— Все добре, малюк. Я тут. Просто хочу, щоб ти вчився бути трішечки сміливішим, — шепоче вона.

Я дивлюсь на неї крізь напівзаплющені повіки. І здається, в цій ночі світ стає більшим. Я — частинка нього, але не загублена. Бо вона — моя зірка. Навіть коли я один у ліжечку, її голос і дотик ще довго залишаються зі мною.

Мама не йде. Вона сидить і співає щось тихо-тихо. Я не розумію слів, але чую: це щось про ніжність, про вірність, про те, що вона завжди буде поруч.

Я закриваю очі. Довго, повільно. Дихання стає рівним.

І навіть у сні я знаю — вона не залишила мене. Вона просто дала мені трохи простору, щоб навчитися довіряти цьому новому світові.

І це — ще одна форма любові.