Читати книгу - "Безстрашність, Вікторія Хорошилова"

Усі вийшли, а я швидко одягнулася і вийшла в коридор.

— Ти забула розчесатися, — сказала королева, вона залишилася одна з Ларисою, — здається, ти ще не прокинулася і просто не виспалася.

— Зараз прокинуся, — сказала трохи винувато.

— Ми просто зранку почнемо твоє навчання. Крім косметики доведеться навчити тебе робити зачіски і ходити на підборах.

Королева оглянула мою каюту.

— Маленька така.

Була приємна її турбота, тільки постійно згадувалися слова короля про те, що я немов жива іграшка.

— Тобі неприємно? Я роблю щось не так?

— Вибачте, просто постійно дещо згадую.

— Про ляльку?

— Так.

— Ізабелло, люба, я ж казала, що ти мені як донька. Мені приємно навчати і піклуватися про тебе.

Я трохи натягнуто посміхнулася. Мартіна обійняла мене і сказала:

— Я тебе не ображу.

Як модель для макіяжу і зачісок була Лариса, а потім як залік я на собі пробувала. За ці кілька годин ми добре повеселилися. Потім перейшли до підборів. Порадувала Мартіну, що ми з Ларисою купили ще й низький каблук.

— Одягай низенький каблук і походи.

Спочатку я просто походила з рекомендаціями, потім Мартіна підійшла до мене і стала поправляти, показуючи, як потрібно. Я тільки зараз зазначила, що вона сама весь час на підборах ходить.

— А ви не втомлюєтеся на підборах?

— Може трохи, за багато років просто звикла. Тобі, до речі, навіть у штанах і на підборах дуже добре. Гаразд, дівчатка, мені пора, я ще обіцяла чоловікові увагу приділити. Ізо, сходи собі за одягом. Добре?

— Так.

Королева поцілувала мене в лоб і вийшла з кімнати. Лариса мені посміхнулася і теж пішла. А я відразу вирушила за покупками.

На п'ятому рівні мало не врізалася в Альфреда. Він обійняв мене і запитав:

— Куди ти так біжиш?

— Привіт, — зраділа я йому, а потім помітила Майкла, — а ви тут чергуєте?

— Так. А ти куди?

— У магазин за одягом, а то в мене крім форми нічого немає.

— Якщо пройдешся з нами, проведу.

 Я усміхаючись кивнула.

— На скеледром ідемо? — запитав Альфред.

— Так. У тебе до скількох чергування?

— Ще кілька годин. Ти якраз встигнеш по магазинах нагулятися і в їдальню сходити.

— Не думаю, що це гарна ідея, наїдатися перед скеледромом.

Він нахилився і сказав:

— Тоді зараз сходи, тобі поїсти потрібно, а то в животі бурчить.

Я зніяковіла і почервоніла.

— Я звикла ігнорувати... — тихо сказала я.

— Я пам'ятаю, але зараз інші умови, тобі потрібно перебудуватися. І тут недалеко є кафе, зараз тебе до нього проведемо. І поруч із ним є магазин одягу.

Біля кафе Альфред поцілував мене в щоку, і вони з Майклом пішли далі.

— Так ти з нею тепер зустрічаєшся?

— Так.

— Ясно, вона трохи дивна.

— У сенсі?

— Я просто чув, що ти їй казав, що їй потрібно поїсти. Зазвичай людині не потрібно нагадувати про те, що потрібно їсти.

— Та планета змінила її, це було психологічно складно вижити на ній. І ти б теж навчився ігнорувати голод, якби в тебе не було чого їсти.

— Я б збожеволів від голоду.

— Або звик довго терпіти.

— Альфред, — покликав його лікар.

Хлопці зупинилися і почекали, поки док їх наздожене.

— Підкажіть, де Ізабелла, а то в мене немає її номера. А бігати по всьому рівню немає бажання.

— Ми її в кафе залишили. А навіщо вона вам, що це за таблетки?

— Вітаміни і снодійне, їй потрібно ритми сну поміняти і нормально висипатися. Якби ви жили разом, я б вас проінструктував, але мені потрібна вона. То в якому вона кафе.

— Ось у цьому найближчому.

— Дякую.

Лікар підсів до мене за столик і, посміхнувшись, сказав:

— Довелося побігати, щоб знайти тебе. Це тобі, — він і поставив на стіл маленький пакетик, — вітаміни і снодійне. Вітаміни по одній штучці на день. Снодійне по половинці перед тим як лягаєш.

Мені принесли кашу, лікар трохи скривився і сказав:

— Так, над твоїм раціоном теж потрібно попрацювати.

— А що з ним не так? — запитала я, а коли офіціант пішов, сказала — Ви бачили їхні ціни?!

— Так, у їдальні дешевше. Ти через це найпростішу кашу замовила?