Читати книгу - "Помилково заручені, Тіна Волф"

Михайло зосереджено дивився на ніж і моркву. 

— Я ніколи не різав моркву. 

— Серйозно? — не повірила Аліна. 

— Ну, я різав… Але не так, щоб регулярно. 

— Окей, тоді тобі найпростіше завдання — помити картоплю. 

— В мийці? 

— Ні, в пральній машині! Звісно, в мийці! 

Михайло невдоволено зітхнув і потягнувся до картоплі, коли раптом з-під столу виглянув Родік, зацікавлено втупившись у процес. 

— Бач, навіть пес цікавиться кулінарією більше за тебе, — зіронізувала Аліна. 

— Родік, рятуй мене, дружбане, — пробурмотів Михайло, але пес тільки гавкнув і знову ліг на підлогу. 

У цей час бабуся вже хвацько замішувала тісто. 

— Діти, готування — це найкращий спосіб перевірити ваші стосунки. Якщо після цього ви не розсваритеся, то точно створені одне для одного!  

— Ти певна, що хочеш це випробовувати на нас? — обережно спитав Михайло. 

— Авжеж! А тепер нарізай цибулю. 

— Чудово, тепер я ще й плакатиму, — пробурмотів Михайло, розглядаючи цибулину як свого найлютішого ворога. 

— Це тобі не сльози лити за ноутбуком, коли інтернет пропадає, — засміялася Аліна. 

— Гаразд, якщо я заплачу, то пам’ятай — це через цибулю, а не через наші уявні заручини — прошепотів їй на вухо Михайло. 

— Я запам’ятаю, — пообіцяла вона, ледве стримуючи сміх. 

Бабуся уважно спостерігала за ними, і її обличчя все більше світилося задоволенням. 

— От бачите, які ви гарні! Справжня сімейна ідилія! 

Михайло й Аліна синхронно глянули одне на одного й почали сміятися. 

— Так, бабусю, ідилія повним ходом, — сказав Михайло, витираючи очі після цибулі. 

— От і добре! — задоволено підсумувала бабуся. — Ну що, діти, почнемо ліпити пиріжки! — оголосила вона, кинувши на них вимогливий погляд. 

Бабуся взялася за тісто з таким запалом, ніби готувалася до кулінарного чемпіонату світу. Вона розкачувала його так майстерно, що здавалося, ніби займається цим ще з доісторичних часів. 

Аліна слухняно підійшла до столу й взяла шматочок тіста. Михайло, навпаки, виглядав так, ніби йому запропонували скласти космічну ракету. 

— Бабусю, може, я краще щось простіше зроблю? Наприклад, простежу, щоб Родік не вкрав начинку? 

Пес, почувши своє ім’я, тут же підняв голову й невинно кліпнув очима, немов казав: «Та що ти таке вигадуєш? Я чемний!» 

— Ой, не сміши мене, хлопче! — відмахнулася бабуся. — Якщо тобі під силу тримати в руках гітару, то й тісто витримаєш! 

Михайло подивився на тісто, потім на свої руки й приречено зітхнув. 

— Гаразд… Але попереджаю, я ніколи цього не робив. 

— Значить, час навчитися! — усміхнулася Аліна. 

Бабуся швидко показала, як правильно ліпити пиріжки, а потім дала онукам завдання. 

— Ліпіть! Пиріжки мають бути рівненькі, як у магазині! 

Михайло взяв шматочок тіста, намацав ложкою трохи начинки й… пиріжок вийшов, м’яко кажучи, дивним. Один край більший за інший, а начинка ледь не вилазить назовні. 

— Ну… Це ж художня інтерпретація, правда? — запитав він, показуючи своє творіння. 

— Це катастрофа! — з жахом вигукнула бабуся. 

— Це сучасне мистецтво, — заперечив Михайло. — Назву його «Кривенький пиріжок». 

Аліна вже давилася від сміху, дивлячись на його витвір. 

— Головне, щоб на смак був нормальний! 

— Ти ще скажи, що головне — душа, — пробурчала бабуся. 

Тим часом Родік уважно спостерігав за процесом, поклавши голову на лапи. Очі собаки блищали від надії: раптом хоч один пиріжок упаде на підлогу? 

— Родіку, не надто надійся, — сказала Аліна, помітивши його погляд. 

Пес зробив вигляд, що йому зовсім не цікаво, а потім повільно, дуже повільно почав підповзати ближче до столу. 

— Ага, хитрюга, — підловив його Михайло. — Я ж бачу твою стратегію! 

Родік зупинився, невинно зітхнув і знову ліг на місце. 

За півгодини кухня виглядала так, ніби тут пройшла битва. Тісто прилипло до столу, трохи борошна осіло на Михайлових джинсах, а бабуся важко зітхала, дивлячись на «мистецькі» витвори онука. 

— Ну що ж… — нарешті сказала вона. — Якщо вас у житті вижене з дому голод, то ви хоча б знатимете, як НЕ треба ліпити пиріжки. 

Аліна знову розсміялася, а Михайло гордо подивився на свої замащені в тісто і борошно руки. 

— Що ж, я спробував! 

Родік знову підвів голову, сподіваючись, що хоча б один пиріжок «випадково» впаде з підноса. Але бабуся миттєво все склала на деко й запхала в духовку, ніби боялася, що пес все ж таки реалізує свій план.