Читати книгу - "Талановиті, Рита Бергер"

Флоріан відчуває дивний проблиск хоробрості в собі, поки на нього продовжують сипатися питання. Це мусить бути пов’язано з тим, що він зненацька зрозумів найбільше непорозуміння сьогоднішнього дня. Зазначаючи дивацтва його присутності тут разом з Глейдвіном та Дотт, вони говорять про геть різні речі. Флоріан цих речей не розуміє — він не дозволяє собі відволікатися, повільно відповідаючи на поставлені питання, поки намагається розгадати звинувачення пана Глейдвіна та підозрілість з боку пані Дотт, яка і до цієї миті надто добре приховувала своє ставлення до всього. Це також наводить хлопця на думку, що усе не так просто. Він певен, що має знати більше і нарікає на власну необізнаність, поки ходить думками по колу.

Щось в усій цій історії не так.

Чому він нічого не знає про Ґретт-місто? Якщо у нього така багатовікова історія, він мусить знати бодай щось. Бривійські підручники доволі добре описують культури країн, і раптом проґавило сторінку частини нобелрінської культури? Флоріан пам'ятає декілька випадкових фактів про Олло, столицю Нобелріну, тоді чому ж почув про Ґретт вперше?

— Нехай з цим розбираються керівники, — пан Глейдвін встає.

Флоріан піднімає до нього голову.

— Дітьми займається Лотта, — продовжує чоловік. — Цією дитиною займатиметься відділ контролю.

— Ця дитина під моєю відповідальністю, — втручається пані Дотт. — І ніхто не буде вирішувати це питання зараз.

— Що ти пропонуєш?

— Я пропоную залишити все так, як є.

Тут не погодився б і Флоріан, якби міг щось вирішувати. Залишити все так, як є, означає дозволити йому вільно пересуватися територією і містом, залишаючись на правах гостя. Тим не менш, це також означало б постійно перебувати під контролем інших, що йому аж ніяк не грає на руку. Найменше, що Флоріанові потрібно зробити, — повернутися на тюльпанові поля.

Глейдвін гмикає та піднімає руки.

— У будь-якому випадку я не хочу мати з цим справу.

І чоловік виходить, грюкнувши дверима. Пані Дотт затримує позіхання, відвернувшись до вікна.

— Він не тримає на тебе зла, — говорить вона, наче їй відомо, що коїться у Флоріана в голові. Вона не вгадує зовсім трохи — зрештою, він так і не сказав їм, чому цей провідник належить йому. І чому це вина не їхніх керівників, а його, Флоріанова. Зрештою, тож ніхто не змушував його ставати Талановитим і точно ніхто не змушував продовжувати навчання. Нічого з цього не сталося б, якби Флоріан при першій можливості  зірвав з себе провідник та втік.

Зрештою, Флоріан так і не сказав обом відверто, що не належить цьому часові.

Теодосія дивиться на нього, немов це допоможе їй прийняти правильне рішення.

— Я можу залишитися в кімнаті, — щедро пронує Флоріан. — Можете зачинити мене, якщо хочете.

— Ніхто не буде тебе зачиняти, — кривиться жінка, і питає його: — Ти певен у цьому? Ти можеш піти святкувати разом з усіма.

Флоріан хитає головою.

— Не люблю свята, — він витримує на собі жіночий погляд і додає: — Але якщо ви могли б принести книги, я був би дуже вдячним.

— Буде важко знайти щось, крім нобелрінської літератури, — Теодосія усміхається. — Але я спробую.

Теодосія знаходить лише кілька часописів бендонською та ренеською мовами. Флоріан майже радісно відмічає, що усі вони присвячені Ґретту. Достатньо одного слова, щоб Флоріан одразу зрозумів свою найпершу помилку — назва, яка некоректно перекладена у більшості бривійських та бендонських видань. Тільки у ренеському вона написана правильно, перекладена зі старобелрінської. Різниця невелика — у декількох літерах, які змінюють вимову, написання, але не позбавляють можливості впізнати старе містечко на півночі.

Чому тільки Флоріан не вдивлявся у назви вулиць? Обов’язково там мало бути написано Ґроттер, а не Ґретт, внизу, маленькими літерами. Тоді усе стало б набагато зрозуміліше від самого початку, і Флоріан не втратив би стільки часу дарма! Хоча...

Хоча проблема навіть не у цьому.

Флоріан відкладає з колін журнали та тарілку з печивом, коли чує кілька урочистих привітань під місячним сяйвом. Він вимикає у кімнаті світло і перебирається на підвіконня разом з ковдрою, щойно люди завершують свої оплески. Хлопець дивиться вниз — на коло потроху засинаючих дітей, їхніх втомлених, але цілком задоволених батьків, які піднімають голови. Флоріан піднімає свою разом з ними — до нічного неба, яке розривають кольорові хвости феєрверків. Він чекає на останній хвіст і темряву, яка наступає за ним. Люди піднімаються, підхоплюючи своїх дітей на руки. Флоріан ліниво спостерігає за ними, допоки ті зовсім не зникають всередині, грюкаючи старими дверима.

А він усе сидить, не маючи за очима сну. Боїться увімкнути ліхтар, щоб не потривожити ніч.

Звичайно, думає Флоріан, Ґретта чи навіть Ґроттера не існує. В їхніх, сучасних виданнях, воно називається геть по-іншому —  Австраффельс, назване на честь сили, яка знищила місто вщент напередодні початку Тіньової війни.

І якщо його підрахунки правильні — війна десятилітньої давності от-от розпочнеться.