Читати книгу - "Слова променистого ордену, Брендон Сандерсон"

— Хіба він не має почекати за дверима? — спитав Адолін, кивнувши в бік Каладіна.

— Наші дії тягнуть за собою безпосередню небезпеку для мене, — мовив Далінар, склавши руки за спиною. Він не дивився ні на сина, ні на охоронця. — Тож я хочу, щоб він знав усі деталі. Це може виявитися важливим для виконання його обов’язків.

Адолін підійшов до батька й, узявши того за руку, стишеним голосом — але таким, що Каладін усе одно почув, — промовив:

— Ми з ним заледве знайомі.

— Адоліне, ми мусимо хоч комусь довіряти, — відказав Далінар звичним тоном. — Якщо в цілій армії і є бодай одна людина, яка гарантовано не працює на Садеаса, то це он той вояк.

Князь обернувся й глянув на капітана, знову вивчаючи його поглядом своїх бездонних очей.

«Далінар не бачив, що я витворяв із Буресвітлом, — із натиском сказав собі Каладін. — Він був, фактично, не при пам’яті. Йому нічого не відомо.

Адже так?»

Адолін нервово змахнув руками, але відійшов у протилежний кінець зали й буркнув щось братові. Тож Каладін залишився на місці, вартуючи у звичній стійці «вільно, по-парадному». «Так, зіпсутий хлопчисько і є».

Генерал, який прибув невдовзі по тому, виявився моторним голомозим чоловіком із прямою спиною й світло-жовтавими очима. Його дружина Тешав мала змарніле обличчя, а її волосся пістрявіло білявими пасмами. Саме вона зайняла місце за письмовим столом, до котрого Навані навіть не підійшла.

— Доповідайте, — наказав від вікна Далінар, щойно за двійком новоприбулих зачинилися двері.

— Гадаю, ви й так знаєте, що почуєте, Ваша Ясновельможносте, — почала Тешав. — Князі палають гнівом. Вони ж бо щиро сподівалися, що ви передумаєте й скасуєте свою прокламацію, — тож її оприлюднення розбурхало пристрасті. Публічну заяву зробив лише великий князь Гатам: він має намір — цитую — «переконати короля звернути з цього нерозсудливого й безвідповідального шляху»…

Король зітхнув і повалився в крісло. За ним негайно сіли Ренарін і генерал. Адолін теж опустився на стілець, але не так охоче.

А Далінар так і залишився стояти, дивлячись у вікно.

— Дядьку? Ти чув, як вони реагують? — спитав Елгокар. — Добре, що ти поки не довів свій задум до кінця. Бо якщо Кодекс стане обов’язковим до виконання під загрозою конфіскації майна, спалахне бунт.

— Це неодмінно буде зроблено, — відказав той. — Я вже й так вагаюся, чи не варто було оголосити про всі нововведення зразу. Якщо в тебе вп’ялася стріла, інколи буває краще висмикнути її одним ривком.

Власне, якщо таке сталося, найліпше залишити стрілу в тілі, доки не отримаєш медичної допомоги. Адже та нерідко не дає стекти кров’ю, й завдяки цьому поранений виживає. А втім, тут, певне, мало сенс промовчати, щоб не породжувати сумнівів у словах великого князя.

— Буря забирай, ну й метафори в тебе, дядьку! — сказав король, витираючи обличчя хустинкою. — Невже не можна висловлюватися делікатніше? Я вже й так боюся не дотягнути до наступного тижня.

— Ми з твоїм батьком переживали й гірші часи, — присоромив його Далінар.

— Але тоді ви мали союзників! Троє князівств були на вашому боці, проти — всього шість, та й ті ніколи не виступали єдиним фронтом.

— Якщо великі князі об’єднаються проти нас, — утрутився генерал Хал, — то нам у жодному разі не встояти. Ми не матимемо вибору, окрім як скасувати прокламацію, а це суттєво ослабить престол.

Король відкинувся у кріслі й схопився за голову.

— Єзерезе милий — та це ж буде катастрофа…

Каладін звів брову.

— Ти з ним не згоден? — запитала Сил, підлетівши до нього в подобі жмуточка тріпотливих листочків.

Коли її голос долинав із таких іпостасей, це якось бентежило. Решта присутніх її, звісно ж, не чули й не бачили.

— Не в тім річ, — шепнув Каладін. — Ця прокламація здійме справжнісіньку бурю. Я просто гадав, наче король… ну… не такий скиглій.

— Нам треба забезпечити собі надійних союзників, — сказав Адолін. — Створити коаліцію. Садеас згуртує один центр сили, а ми — на противагу йому — інший.

— Розколовши королівство надвоє? — втрутилася Тешав, хитаючи головою. — Не думаю, що громадянська війна посприяє зміцненню трону. А надто та, в якій ми навряд чи переможемо.

— Це може стати кінцем Алеткару як єдиного королівства, — погодився генерал.

— Алеткару як єдиному королівству кінець настав не одне століття тому, — тихо промовив Далінар, дивлячись у вікно. — Те, що ми створили, — не Алеткар: адже той означав справедливість. Ми лишень діти, які доношують батькового плаща.

— Але дядьку, — заперечив король, — навіть цей Алеткар кращий, ніж нічого. Ти ж сам сказав: ми століттями не мали й такого! Якщо ми дамо маху і той розколеться на десять князівств, що погрузнуть у війнах, це перекреслить усі батькові старання!

— Твій батько старався не заради цього, синку, — заперечив Далінар. — Ці ігри на Розколотих рівнинах, цей огидний політичний фарс — не до такого прагнув Ґавілар. Гряде Вічновій…

— Що? — перепитав Елгокар.

Далінар зрештою відвернувся від вікна й, підійшовши до решти, поклав руку на плече Навані.

— Ми знайдемо спосіб домогтися свого — або в Геєну цьому королівству й дорога! Але цирку я більше не потерплю!

Каладін схрестив руки на грудях і стукнув себе пальцем по ліктю.

— Далінар поводиться, наче король, — шепнув він самими губами — так тихо, що розчула тільки Сил. — І так само чинять усі решта.

Побачене стривожило капітана. Саме так чинив Амарам — захоплював владу, де тільки міг, навіть якщо вона належала іншим.

Навані звела очі на Далінара й поклала свою здійняту долоню поверх його. Висновуючи з цього жесту, жінка заздалегідь погоджувалася з усім — хай що той планував.

А от король не квапився з висновками й тихенько зітхнув.

— Дядьку, в тебе вочевидь є певний план. Що ж — тоді кажи, як маєш. Бо цей театр починає стомлювати…

— Чого я хочу насправді, то це віддухопелити їх усіх до безтями, — щиро визнав Холін. — Саме так я чиню з новобранцями, якщо ті не хочуть виконувати накази.

— Гадаю, тобі буде важкувато відшмагати великих князів, немов неслухів, дядьку, — сухо промовив монарх, не знати чому машинально потираючи груди.

— Треба роззброїти їх, — мимоволі вихопилося в Каладіна.

Очі всіх присутніх звернулись до нього, а Її Світлість Тешав насупилася — неначе охоронець не мав права розмовляти. А втім, так воно, певне, й було.

Але Далінар кивнув у його бік:

— Солдате? Маєш пропозицію?

— Перепрошую, сер. І ви даруйте, Ваша Величносте, — сказав Каладін. — Це я до того, що коли взвод завдає клопоту, то його розформовують. Найперше, що треба зробити — ізолювати горе-вояк, розкидавши по кращих загонах. Але тут такої тактики, гадаю, не застосувати.

— Не знаю, як можна вбити клин поміж великими князями, — погодився Далінар. — І сумніваюся, що мені до снаги перешкодити спілкуванню між ними. Якби ми перемогли в цій