Читати книгу - "Слова променистого ордену, Брендон Сандерсон"

— Що ж, тоді треба вдатися до наступного кроку — роззброєння, — мовив Каладін. — Порушників дисципліни легше контролювати, якщо примусити їх здати списи. Це деморалізує їх: адже ті знову почуваються, неначе новобранці. Тож чи не можна певним чином залишити їх без армій?

— Боюся, що ні, — відповів Далінар. — Солдати присягали на вірність не безпосередньо короні, а великим князям — і лише ті складали обітницю алетійському трону. Хоча мислиш ти у правильному напрямку.

Тут він міцніше взяв Навані за плече.

— Останні два тижні, — сказав Далінар, — я все намагався збагнути, як підступитися до цієї проблеми. Нутром чую, що мені треба поставитися до великих князів — та що там: до всього світлоокого населення Алеткару — наче до новобранців, яких варто вимуштрувати.

— Він прийшов із цим до мене, і ми мали розмову, — підхопила Навані. — Хай як цього кортить Далінарові, а понизити їх до рангу, котрим можна попихати, насправді не вийде. Тож натомість нам би ввести їх в оману: нехай би вони думали, що в разі непокори зостануться ні з чим.

— Від прокламації вони оскаженіли — от і добре, — сказав Далінар. — Саме цього мені й треба. Нехай подумають про цю війну, про своє місце тут, нехай згадають про вбитого Ґавілара. Якщо я підштовхну їх до солдатських учинків — навіть якщо вони спочатку здіймуть проти мене зброю — тоді, можливо, їх і вийде переконати. Я вмію розмовляти із солдатами. А ще, безвідносно до цього, важливу роль відігрá́є погроза, що я позбавлю їх влади та сили, якщо вони зловживатимуть ними. І для початку, як і пропонує капітан Каладін, їх треба роззброїти.

— Роззброїти великих князів? — не повірив власним вухам король. — Що це за маячня?

— Ні, не маячня, — заперечив Далінар, посміхаючись. — Позбавити їх армій нам зась, але управу на них ми знайдемо. Адоліне, я маю намір відімкнути той замóк на твоїх піхвах.

Княжич на мить насупився, осмислюючи почуте, а відтак його обличчя розколола широченна усмішка:

— Тобто, я знову зможу битися на дуелях? Ти це серйозно?

— Так, — відказав йому батько і обернувся до короля: — Я дуже довго не дозволяв синові брати участь у поєдинках, оскільки під час війни Кодекс забороняє дуелі між офіцерами. Але водночас я що далі, то чіткіше усвідомлював, що решта не сприймають цю кампанію як воєнну — для них це всього-на-всього гра. Тож час дозволити Адолінові зітнутися з іншими тутешніми Сколкозбройними на офіційних турнірах.

— Щоб він принизив їх? — не зрозумів Елгокар.

— Річ не в приниженні, а в тому, що вони залишаться без Сколків. — Далінар пройшов у саму гущу тих, хто сидів на стільцях. — Здійнявши бунт, великим князям доведеться непереливки, якщо всі армійські Сколкозбройці й Сколкозбруї будуть наші. Адоліне, я хочу, щоб ти викликá́в чужих Сколкозбройних на поєдинки честі, де призом стануть Сколки переможеного.

— Вони на це не підуть і відмовляться від турнірів, — заперечив генерал Хал.

— Доведеться подбати, щоб не відмовилися, — сказав Далінар. — Їх треба якось примусити до участі в поєдинках. Може, присоромити, взяти на глузи? Останнє, гадаю, було б легше, якби ми вивідали, куди подівся Дотепник.

— А що як хлопчина зазнáє поразки? — спитав генерал. — Цей план видається занадто непрогнозованим.

— Поживемо — побачимо, — відказав великий князь. — Це лише частина того, що ми зробимо: менша — але водночас і найпомітніша. Адоліне, від усіх тільки й чути, який ти вправний дуелянт, а сам ти без кінця-краю докучав мені проханнями послабити заборону. В армії тридцять Сколкозбройних, як не рахувати наших. Тобі до снаги перемогти аж стількох?

— От іще, — мовив Адолін, широко усміхаючись. — Та я навіть не спітнію, якщо розпочну із самого Садеаса.

«Він не лише зіпсутий, а й самовпевнений», — подумав Каладін.

— Ні, — заперечив на це його батько. — Садеас не прийме особистого виклику, хоча зрештою наша ціль — звалити саме його. Але почати доведеться з другорядних Сколкозбройних.

Решта присутніх здавалися збентеженими — зокрема і Її Світлість Навані, яка підібгала вуста й поглянула на Адоліна. Далінарів план їй, може, й імпонував, але вона була не в захваті від думки, що її племінник битиметься на дуелях.

Проте вголос цього не сказала.

— Як Далінар уже зазначав, — промовила натомість королева-мати, — це лише частина нашого плану. Будемо сподіватися, що Адолінові поєдинки довго не протривають: адже вони здебільшого покликані вселити страх і посіяти паніку, що дасть нам змогу натиснути на деякі фракції саботажників. Проте основну частину зусиль ми маємо спрямувати на комплексні й рішучі заходи з налагодження політичних зв’язків із тими, кого можна прихилити на свій бік.

— Ми з Навані працюватимемо над роз’ясненням великим князям переваг від по-справжньому монолітного Алеткару, — сказав Далінар, киваючи. — Хоча Прародитель бур свідок, що я не так певен своїх політичних талантів, як Адолін — свого хисту дуелянта. Але іншого виходу немає і обирати не доводиться. Якщо мій син буде бичем, я маю стати калачем.

— Дядьку, вони підішлють убивць, — стомлено заперечив король. — Я не згоден із Халом і сумніваюся, що Алеткар негайно розпадеться. Великим князям зрештою сподобалася ідея перебувати у складі єдиного королівства. Але водночас їм до вподоби змагальність, радість суперництва та яхонтосерця. Тож вони підішлють убивць. Спершу тихцем і, ймовірно, не по твою й мою душі, а до членів наших родин. Садеас і решта спробують завдати нам болю, щоб змусити відступитися. Ти ладен ризикнути заради цього своїми синами? А як щодо моєї матері?

— Еге, маєш рацію, — відказав Далінар. — Я про це якось… але так. Це в їхньому стилі.

У його тоні Каладінові вчувалося каяття.

— Ти й досі не бажаєш відступати від свого плану? — спитав Елгокар.

— Я не маю вибору, — відповів його дядько.

І, відвернувшись, знову підійшов до вікна. Він дивився на захід — углиб континенту.

— Тоді скажи мені принаймні от що, — мовив король. — Яка кінцева мета усіх цих зусиль? До чого ти прагнеш? Яким хочеш побачити Алеткар за рік — якщо він, звісно, переживе такі потрясіння?

Спершись долонями на масивне кам’яне підвіконня, Далінар дивився назовні — так, наче прозирав щось, невидиме решті.

— Я хочу, щоб він став таким, як був, небоже, — державою, здатною встояти під натиском бур, королівством світла, а не пітьми. Я прагну по-справжньому монолітного Алеткару, чиї великі князі — вірні трону й чинять по справедливості. Скажу тобі більше. — Він постукав по підвіконню. — Я маю намір відродити Променистих лицарів.

Від подиву Каладін заледве ратища не зронив. На щастя, решті було не до нього — присутні посхоплювалися з місць, витріщаючись на князя.

— Променистих? — перепитала Її Світлість Тешав. — Чи при своєму ви розумі? Ви збираєтеся перезаснувати секту зрадників, які віддали нас на поталу Спустошувачам?

— Батьку, твій план загалом непоганий, — промовив Адолін, ступивши вперед. — Знаю, що ти багато думаєш про Променистих, але… тобі вони