Читати книгу - "Буба : мертвий сезон"

— Це ти, Оленько? — допитувалася в слухавки бабця Рита.

— Мені здається, що вже немає потреби дзвонити, — підморгнув дідусь і подався до себе, на позиції командувача комп’ютерною мишкою.

Ольчин фіолетовий плащик важко ліг на «Людовикові», а його власниця обмінювалася з бабусею повітряними поцілунками.

— Ну! — вираз бабчиного обличчя свідчив, що та пишається старшою онукою, — бачу, що ти вдалася в батька! Ти схожа на мене в молодості. Навіть якісь гени Мизгальських у тобі присутні. Тобто, я не певна, але щось таке є…

— Не знаю я жодних Мизгальських. Привіт, Бубо! Усім привіт!

— А де решта? — допитувалася мама, яка встигла приєднатися до вітального комітету. — Я так давно не бачила Францішека.

— Він почав говорити, — похвалилася Олька. — Навіть пащекувати!

— По-англійському? — допитувалася мама.

— По-англійському він намагається вийти з балкону на вулицю. Постійно треба за ним стежити.

— А Роберт із тобою не прийшов? — запитав тато, визирнувши до передпокою.

— Ні, бо саме пильнує Францішека, аби той не випав з балкона на вулицю.

— Як добре, що ти прийшла! Ти ж іще не знаєш останніх новин! — Мамине обличчя набуло таємничого виразу.

— За мотивами роману твоєї мами зніматимуть фільм, — не втрималася бабця.

— Мамо, не за мотивами, а екранізуватимуть весь роман! Пан Протек каже, що такого незрівнянного сюжету не можна скорочувати, бо це знищить мистецьку вартість фільму.

— Клас! — Ольчині очі зробилися ще більші. — А матимеш вплив на вибір акторів? — допитувалася вона, сягаючи по сухофрукти. — Я тут подумала, що було б чудово дебютувати у творі власної матері. Якусь епізодичну роль, щось таке…

— Епізодичну, кажеш… — Мама глибоко замислилася. — Ти могла б грати молодшу сестру чоловіка Сандри, яка наприкінці виявляється зовсім не його сестрою, а сестрою конюха. Він, звісно, маловажливий герой, але потому цей конюх отримує за заповітом від матері чоловіка-тирана чималий спадок. Звісно, із кіньми, — додала мама набираючи й собі пригорщу чорносливу.

— Та можу бути і його сестрою, чого б і ні? — зраділа Олька. — А Роберт не дзвонив?

— А мав дзвонити? — запитала Буба.

Олька лише стенула плечима, не відповідаючи сестрі. Потягнулася з насолодою й театрально позіхнула. Захоплена нею бабця Рита гордовито поправила свіжу завивку.

— Боже мій, — бабуся піднесла руки вгору, наче грала на сцені. — Я немовби себе бачу! Щоправда, у мене був дещо більший бюст і трішечки вужча талія, але такі дрібниці можна легко виправити. До того ж, за невеликі гроші, наскільки я знаю, — закінчила вона вже тихіше, проте всі, включно з татом, глянули на неї з раптовим подивом.

Олька залишила по собі кілька кісточок від чорносливу, ледь відчутний аромат парфумів і… неспокій. Так Буба подумала про відвідини старшої сестри, і попередні побоювання, які стосувалися Ольчиних особистих справ, набули небувалих розмірів.

Бо Олька збрехала.

Із її скупої розповіді про сьогоднішній ранок випливало, що Ксавера насправді звати Францішек, що він егоїстичний одинак, який зганьбив маму на цвинтарі, а крім того ще й упісявся в штани. Весь час, доки сестра натхненно вигадувала, Буба питально дивилася на неї, але та лише надягла своє фіолетове пальтечко й рушила до виходу.

Буба не вперше залишалася сам на сам з родинними проблемами. Незважаючи на прикре відчуття, яке залишилося після Ольчиних відвідин, дівчина відчувала полегшення, що разом із сестрою зникли всі незручні запитання. Проте Бубу не полишало передчуття, що справжні проблеми ще попереду.

— Може, я перебільшую? — намагалася вона втишити емоції. Рушила до кухні, вирішивши, що найкращим заспокійливим засобом для неї зараз стане плитка шоколаду. Але в місці, де зазвичай лежали солодощі, дівчина побачила тільки злиплу грудку кураги. І хоча бабці Рити поруч не було, Буба дала б голову на відсіч, що за спиною лунає її переможний сміх.

КОМУ РИВ’ЄРА, А КОМУ Й КАР’ЄРА

Настрій у Йольки був пречудовий, та й виглядала вона так, ніби її щойно призначили начальницею асистенток, або навіть начальницею над начальницями.

— Мій Ксавер бере мене за кордон! Клас, правда? — похвалилася вона Бубі й Сироті, щойно дзвоник припинив терор Пандемії.

— Це чудово! — радісно відреагувала Буба, попри те, що саме отримала двійку й могла поводитися стриманіше.

— Ксавер такий закоханий! — щебетала Йолька, а Бубі хотілося одного: щоб так було насправді. — Ми полетимо літаком, от тільки не знаю, що взяти, голубе бікіні чи той купальник з пальмами, — дівчина переймалася своїм гардеробом більше, ніж черговою одиницею.

— А куди ви полетите? — запитав Сирота.

— На Равіолі, — гордо заявила Йолька. — Кажуть, там дуже гарно.

— Равіолі? — засумнівався Стась. — Мабуть, на Рив’єру, от тільки скажи, яку саме.

— Закордонну, — Йолька зверхньо глянула на однокласника. — Як наклацаю фоток, то побачиш, — додала вона директорським тоном. — Принаймні, трохи побачиш світу, бо на своєму поламаному велику ти навіть до школи не можеш доїхати.

Сирота подивився на Йольку співчутливим поглядом, а Буба перестала посміхатися. От уже кілька тижнів, як Стась регулярно пропускав уроки математики й фізики. Навіть Йолька, котра не надто зловживала відвідуванням школи, зневажливо називала його сачкістом. З англійської Сирота теж ушивався, хоча перші контрольні понаписував на шістки, за що його замалим не прозвали Англюком. Класом поповзли чутки, що Стась покине навчання після першого семестру, а Йолька навіть цьому раділа.

— Нарешті з’явився хтось, поряд із ким мене можна вважати зубрилкою, — задоволено сказала вона. Буба знала, що Йолька приязніше ставилася б до Стася, якби той попрохав у неї номер телефону чи запропонував піти до «Брудзя». Тобто, номера б вона йому не дала, до «Брудзя» б не пішла, але принаймні ставилася до хлопчини поблажливіше.

Проте Сирота аж ніяк не збирався підбивати до Йольки клинці. Він проходив повз неї, наче дівчина була манекеном у крамниці з вишуканими жіночими блузками, які його анітрохи не цікавили.

На уроці географії Буба думала про те, що мусить серйозно поговорити зі Стасем. Вона в жодному разі не збиралася нахабно втручатися в його життя, бо й сама ненавиділа надокучливі поради, але ситуація стала загрозливою.

Зрештою, — думала вона, вивчаючи карту вугільних покладів, — це мій друг. І я гарно до нього ставлюся, бо Стась не пхає свого носа в чужі справи… Та чи маю я право влаштовувати йому допит? Ми не настільки добре знаємо одне одного…

— І якщо на випускних іспитах, — почула вона над собою бас учителя географії, — ви шукатимете вугілля в Атлантичному океані, як це зараз робить Буба, то доведете світові, що ваша дурість сягає тріасового, юрського та крейдяного періодів!

Буба підвела на географа очі й швиденько витягла