Читати книгу - "Буба : мертвий сезон"

— У мене є непогані диски, — похвалилася вона після уроків Сироті, якого наздогнала біля шкільних воріт. Здавалося, перший липкий і мокрий сніг знеохотив Стася до велосипедних поїздок.

— Намагаєшся мене дисками спокусити? — здивувався хлопець, як завжди, посміхаючись.

— Чого це ти! — обурилася Буба. — Я просто подумала, що ми могли б разом послухати. Наприклад, завтра. Буде Бартошова і, можливо, потай від бабці Рити, спече сирник, — дівчина відчула, як почервоніла, і вже пожалкувала, що взагалі почала цю розмову.

— А новий Смолик у тебе є?

— Ще ні.

— От і добре, — посміхнувся Стась. — Бо в мене є, принесу, — пообіцяв він, і кожен рушив у свій бік.

Життя на Звіринецькій, вочевидь під упливом майбутнього фільму, поверталося на круги своя.

Мама з татом сиділи на дивані, обійнявшись і пригощаючи одне одного солодощами, наче двоє голубків. Бабуся Рита у спортивному костюмі робила гімнастичні вправи під телевізійні новини, а дідусь смалив смердючу сигару й нікому це не заважало.

— О, Бубо, ти вже прийшла! — зраділа мама. — А ми тут саме обговорювали твоє майбутнє!

— Моє майбутнє? — здивувалася дівчина.

— Атож, твоє, бо моє вони вже спланували, — закашлявся від диму дід. — 3 усього сказаного ними я зрозумів, що в маленькому білому будиночку для мене кімнати не буде.

— Не перебріхуйте, тату! — роздратовано озвалася мама. — Просто ми говорили про нашу вітальню й спальню. Для вас теж щось знайдеться, — буркнула вона.

— Вони мене поселять у стайні, — зітхнув старий. — Уяви лишень, твої батьки збираються купити коней.

— Яких іще коней? — Буба присіла на бильцях дідового крісла.

— Коней ми справді купимо, — пояснила мама. — На згадку про фільм, який приніс нам таке багатство.

— Яке багатство? — поцікавилася Буба. — Бо мені саме потрібно трохи грошенят на додаткові заняття з англійської.

— Це правильно, що ти вчиш англійську. Ми збираємося багато подорожувати, — підхопив тато. На доньчин подив, він був акуратно одягнений і поголений. — А найважливіше, що мама вирішила призначити частину наших грошей на твоє навчання за кордоном, — гордо закінчив він і закохано глянув на дружину.

— Ми тут наразі вирішили, що ти повинна вступити до американського університету на економіку, — мама скромно потупилася, ніби побоюючись, що донька в пориві безмежної вдячності кинеться їй на шию.

— Ти будеш менеджером нашого майна, — тато енергійно потер руки.

— Коротко кажучи, вони хочуть, аби ти стала їхнім головним бухгалтером, — пояснив дід.

— Ти ж не можеш усе життя грати в карти! — обурилася мама, зрозумівши, що її щедрість викликала в Буби паніку. — Я також уважаю, що товариство дідуся й Маньчаків згубно на тебе впливає.

— Ти права, — задихано підтвердила бабуся, припинивши біг на місці. — Наша дитина опинилася в павутині азартних ігор.

— У павутині азартних ігор… — тихенько повторила мама. — Павле, тобі не здається, що це дуже гарна назва для книжки?

— Це ти, Марисю, дуже гарна, — прошепотів батько. — А що стосується палітурки, то вона в тебе бездоганна.

— А як тобі зміст? — мама кокетливо примружилася.

— Зміст цікавий і непередбачуваний… — замріяно відповів тато, і майбутня бухгалтерка полегшено зітхнула, бо таким чином її від’їзд до Америки віддалився принаймні на певний час.

* * *

— Мені нудно, — капризно заявив дідусь, коли Буба вирішила чесно з ним поділитися своєю порцією картоплі-фрі.

— У тебе що, день без комп’ютера? — запитала онука, запихаючись хрумкими скибочками.

— День без комп’ютера і м’яса прожитий надаремно, — буркнув дід Генрик, простягаючи руку до картоплі. — Хіба що зіграємо в бридж.

— Нічого не вийде, — відповіла дівчина з повним ротом. — За кілька хвилин буде обід, а потім до мене приходить однокласник, Сирота.

— То що мені робити? — старий розгнівано смикнув себе за вуса.

— Можеш приєднатися до бабці й потренуватися, — запропонувала Буба. — Або піди погуляй з Добавкою.

— Якщо вже вибирати із двох нещасть, то я волів би собаку, — нечемно відповів дідусь. — Але нікуди не піду, бо може, Лавина повернеться до нашої розмови…

— Ого! То ти дістав відкоша?

— Ні, що ти! — замріяно зітхнув дід. — Хіба я тобі не казав, що Лавина — мій друг?

— Ти нещодавно був переконаний, що це приваблива пані, яка розумом перевершила всіх чоловіків! — нагадала Буба.

— Мабуть, щодо статі я помилився. Варто мені подумати про жінку, що вона надзвичайно розумна, як та виявляється чоловіком, — скривився старенький.

— Але ти мене заспокоїв, — дівчина притулилася до дідової камізельки. — Бо ця ситуація здавалася мені дивною. Ти вдавав блондинку, він — якусь пані, а потім зустрілися б насправді й розчарувалися…

— Ну, я тобі й кажу, — зашепотів старий, — що коли ми з’ясували хто є хто, наше духовне єднання лише зміцніло. Уяви, він, так само, як і я, ненавидить варену рибу! І теж страждає від синдрому самотності. Рідні його не розуміють, усі довкола ставляться вороже, а він відома людина!

— Відома? — здивувалася Буба. — Може, ти спілкуєшся із самим президентом?

— Зараз я ні з ким не спілкуюся, — відповів дід Генрик. — Після моїх порад Лавина саме зміцнює зруйновані родинні зв’язки. А я нічого не зміцнюю, бо доки не пообідаю, то й почуваюся безсилим. Це через твою бабусю я постійно голодний.

— І все-таки тобі пощастило, — посміхнулася Буба. — Ти з’їв мою картоплю, на кухні досмажуються смачнющі зрази, крім того, у мене для тебе є подарунок.

Дівчина поклала перед стареньким останній номер журналу «Бридж» і рушила на кухню.

— Пані Аню, — лагідно звернулася вона до сердитої Бартошової, змученої змаганням з каструлями та бабцею Ритою, — я саме чекаю на приятеля, Сироту. Він такий приємний… Для нього теж вистачить зраз?

— За умови, що не прийдуть оті ваші ненажерливі Маньчаки, — засопіла хатня робітниця, проте її розгніване обличчя проясніло, і вона посміхнулася до Буби.

— Не прийдуть! — запевнила дівчина пані Аню. — Дідусь їх смертельно образив.

— Що ж, бодай один раз він зробив щось корисне, — буркотіла Бартошова, звертаючись, швидше, до зраз, ніж до Буби.

Невинно усміхаючись, Стась приніс до квартири стільки грязюки, скільки помістилося на підошвах його здоровенних черевиків.

— Привіт, — роззирнувся він довкола. — Класно в тебе. Пахне чимсь смачним. Мабуть, я зарано прийшов.

— Навпаки! Це Добавка, — Буба кивнула в бік чималої волохатої кулі, яка квапливо вилизувала мокру підлогу.

— Нічогенька щітка! — засміявся Сирота й погладив Добавку, яка понад усе любила пестощі.

— Обід! — погукала Бартошова, виманюючи дідуся з кімнати.

— Це мій однокласник, Сирота, — сказала Буба.

— Мої співчуття. — Дідусь міцно обійняв спантеличеного Стася й потиснув йому руку. — Прийміть мої співчуття, будьте мужні, юначе. Нещастя гартують дух, — додав він і майже бігцем подався на кухню.

Перш ніж пролунали початкові акорди концерту, який Буба встигла поставити, у дверях з’явилася пані Аня.

— Підживляйтеся, — мовила