Читати книгу - "Українець і Москвин: дві протилежності"

Але виникає питання: чи прогавили, чи не хотіли? Мабуть, друге. Мабуть, національний інстинкт підказав їм, що українізація їхньої мови означає поглинення слабенької московської мови далеко сильнішою українською, с. т. українська була б обернулася в державну мову цілої імперії. А від того один крок до гегемонії українців в імперії; два кроки до перенесення імперської столиці до Києва; три кроки до повернення Московщини на старі позиції XI ст., коли вона була колонією Києва. Рятуючись від такої можливости, стали на цілком протилежний шлях — на шлях віддалити свою мову якомога найдальше від української; для того і закликали німців на поміч. Зробили це не свідомо, а радше інстинктово.

Москвини оборонялися від наступу української мови аж до нашої поразки в 1654 р. в Переяславі. По тій нашій поразці, а особливо по нашій катастрофі в 1709 р. під Полтавою москвини вже самі перейшли в наступ на нашу мову, ясна річ, не шляхом поглинання нашої мови московською, а звиклим для тих варварів шляхом нищення. Колись самі відривали свою мову від нашої, але тепер за таке саме відірвання стріляють українців тисячами. Причина маленька: тоді була українізація московської, а тепер московщення української, тоді москвинам помагали німці, а тепер — жиди.

Таку–то роль відіграли німці в Московщині. Ми були б несправедливі, якщо б не згадали, що москвини створили один свій власний мовний шедевр, якого не має жодний нарід в світі. Шедевр на всі 100% московський національний («істінна рускій»). Це — їхній широко розповсюджений від мужика до аристократа, включно з імператорами і диктаторами, МАТЮК. Справа не в його гидоті (інші народи, може, мають гіршу лайку), навіть не в його поширенні, але в його унікальній ролі в московській мові. Своїм матюком москвин висловлює цілу гаму своїх почувань: гнів і захоплення, обурення і подив, презирство і ніжність, злобу і любов. Так! Навіть і любов. Всі ці і подібні почуття москвин висловлює одним–єдиним словом лише з допомогою відповідної модуляції та інтонації. Чи має хоч одна якась мова в світі таке «валшебнає» (чудодійне) слово? Жодна не має такої «перлинки». Москвини мають повне право пишатися своїм «вєдущім» народом (за: Б. Гомзин. «Большевизм — органічне московське явище»).

За царівни Софії (в XVII ст.) була складена генеалогічна книга московської аристократії, т. зв. «Бархатная кніґа». В ній записано: імен московських (властиво, нащадків українців) 33, імен польсько–литовських (також у великій кількості українського походження) — 24%, імен німецьких — 25%, татарських 17%, нез’ясованих 1% (В. Ключєвскій). Цю книгу складено до Петра І, який започаткував масовий наплив німців до Московщини.

Отже, бачимо, що будову московської держави в першій її добі започаткували українці; в другій добі поставили її на ноги татари, в третій добі розбудовували німці та9 як побачимо далі, українці.

VIII

ЧУЖИНЦІ ПРО МОСКВИНІВ

Москвини ще не є людьми.

J. Michelet

Світ уважав і ще вважає Московську імперію за велику силу. Цей міт був протягом всієї історії і донині є головним московським козирем в їхній міжнародній дипломатичній грі. Самі москвини ліпше, як будь–хто, розуміють фальшивість того козиря і тому дуже пильнують, щоб тої фальшивости не відкрив світ; щоб світ не дізнався ані самого Москвина, яким він є в дійсності, ані про способи, якими збудував і зберігає від розпаду свою імперію. Цього москвини пильнували протягом всієї своєї історії. Теперішня «залізна заслона» не є винаходом московської большевицької партії: вона існує вже 600 років, а червоні москвини її лише удосконалили. В. Ключєвскій пише, в XVI–XVII ст. московський уряд не дозволяв москвинам виїздити за кордон, а втечу карав смертю та конфіскатою майна. «В договорі з Владиславом 17.VIII.1610 (при виборі його на московський трон) москвини викреслили пункт, яким дозволяється московським людям виїздити за кордон. А за кожним чужинцем в Московщині слідкував таємний аґент» (В. Ключєвскій. «Курс рускай історіі»).

Чимало чужинців, повернувшись додому, списали свої вражіння і видали книжками. Ті книжки були для москвинів такі принижуючі та політично шкідливі, що московський уряд всіма способами нищив їх, напр., в 1591 р. вимагав від англійського уряду конфіскати книжки Де Флетчера, а по відмові сам скуповував і палив їх. У 1707 р. так само вимагав від австрійського уряду знищити книжку Ю. Корба, а по відмові скуповував і нищив. У 1800 р. підкупили москвини друкаря і зфальшували книжку К. де Рульєра, але Наполеон вчасно довідався про те, і наказав знищити зфальшований, а надрукувати первісний. У 1833 р. москвини сконфіскували і спалили всі татарські книжки і документи в Криму. В 1868 р. москвини скуповували і палили книжку К. Деламара, в якій на мапі слов’янських народів Україна була показана, як окрема країна від Карпат по Кавказ. Єкатєріна II дала 25000 рублів хабара французькому письменникові Ф. Вольтерові, щоб він написав історію Московщини в бажаному їй дусі. Тепер москвини не шкодують мільйони рублів на підкупство чужоземних письменників. Так само Нікалай I не шкодував рублів на це саме в 1845 р., щоб унешкодпивити вплив книжки А. де Кюстіна. Аж до першої світової війни кілька паризьких часописів діставали стало тисячі франків хабара від московського уряду. Про московські рублі нашим москвофілам в Галичині кожний з нас знає. Пьотр І аж до далекої Еспанії посилав своїх агентів відшукувати шкідлливі москвинам книжки, документи, мапи. Московські агенти дісталися навіть до Ватиканської бібліотеки. Московський аристократ князь А. Волконскій — запеклий православний і запеклий ворог України — перейшов на католицизм і тепер пильнує у Ватикані інтереси Московської імперії (див. Енцикліку папи Пія XII «До російського народу»). За часів останньої війни москвини повикрадали з закордонних бібліотек сотки шкідливих їм книжок, зокрема, викрали всі наші наукові (термінологічні) словники, що їх була видала Українська Академія Наук за часів т. зв. українізації в 1923–33 рр.

Отже, від XV ст. донині без перерви московські уряди бояться правдивих інформацій про дійсного москвина та його імперії та не шкодують величезних грошей на поширення в світі бажаних уявлень про московський нарід, про його культуру в світі, засипають ним усі більші бібліотеки та університети своїми книжками, та книжками, написаними підкупленими чужими. Прочитавши каталог цих книжок, побачите, що 90% їх — це книжки на тему могутности і сили (матеріяльної і культурної) московської нації. Звичайно москвини, як і завжди, не вагаються в тих книжках