Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Хроніка заводного птаха 📚 - Українською

Читати книгу - "Хроніка заводного птаха"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Хроніка заводного птаха" автора Харукі Муракамі. Жанр книги: 💛 Фентезі / 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 27 28 29 ... 202
Перейти на сторінку:
по світу Мальта постійно писала мені листи. Якщо, звісно, не перешкоджали якісь обставини, я щотижня отримувала від неї довгого листа. Вона повідомляла, де зараз перебуває і що робить. Як я вже казала, ми завжди дружили, тож, навіть розділені відстанню, могли листовно ділитися своїми почуттями. Це були справді чудові листи. Якби ви їх прочитали, то зрозуміли б, яка незвичайна в мене сестра. Завдяки її листам я спізнала стільки світів! Дізналася про стількох цікавих людей! Сестрині листи мене підбадьорювали. Допомагали зростати. І за це я їй глибоко вдячна. Але ж листи — це тільки листи. У важкому підлітковому віці, коли мені так була потрібна старша сестра, вона була десь далеко. Поруч її не виявилося. А в родині я була одна як палець. Моє життя минало в самотності. Тоді мені не давав спокою біль — про це я розповім пізніше. Я не мала з ким порадитися. У цьому розумінні я почувалася такою ж самотньою, як і Мальта. Якби вона тоді жила зі мною, то, мабуть, моє життя склалося б трохи інакше. Вона давала б мені добрі поради й допомагала. Та чи варто зараз про це говорити? Як і Мальті, мені самій довелося шукати власну дорогу в житті. А коли мені виповнилося двадцять, я вирішила вчинити самогубство.

Крита Кано взяла чашку в руку й допила каву.

— У вас така смачна кава, — сказала вона.

— Дякую, — відповів я якомога спокійніше. — Може, перекусите? Я щойно зварив яйця.

На мить завагавшись, вона сказала, що з’їла б одне. Я приніс з кухні яйця і сіль. Налив їй ще кави. Ми поволі очистили і з’їли яйця, випили каву. А тим часом задзвонив телефон, та я не взяв слухавки. Після п’ятнадцяти-шістнадцяти дзвінків телефон замовк. Здавалося, ніби Крита Кано їх не чула.

З’ївши яйце, вона добула із сумочки маленький носовичок і витерла губи. Осмикнула спідничку.

— Зважившись на самогубство, я вирішила написати передсмертного листа. Цілу годину просиділа за столом, щоб пояснити, чому залишаю цей світ. Хотіла написати, що в моїй смерті ніхто не винен, що її причина в мені самій. Бо не хотіла, щоб потім, як мене не стане, хтось помилково відчував свою провину.

Однак дописати такого листа не змогла. Кілька разів переписувала, але щоразу новий варіант здавався мені дурнішим і смішнішим. Що серйознішим я збиралася його написати, то безглуздішим він ставав. Урешті-решт я вирішила нічого не писати.

І я подумала, що все просто. Я розчарувалась у житті. Я вже не могла більше зносити різні болі, які мене не відпускали. Я терпіла їх двадцять років. Упродовж цього часу в моєму житті не було нічого іншого, крім безперервного болю. Досі я намагалася його витримати й абсолютно впевнена, що це мені вдавалося. Можу з гордістю стверджувати, що не здавалась і з бою не втікала. Але на двадцятий день народження я дійшла висновку, що насправді життя не варте того, щоб витрачати на нього стільки сил.

Крита Кано на мить замовкла й тільки розгладжувала ріжки носовичка на колінах. Коли опускала очі, її довгі накладні вії кидали на обличчя м’які тіні.

Я відкашлявся. Здається, хотів щось сказати, але не знав що, а тому мовчав. Здалека долинав крик заводного птаха.

— Саме біль став причиною мого рішення накласти на себе руки, — провадила вона далі. — Я маю на увазі не душевний чи метафоричний біль, а чисто фізичний. Простий, звичайний, прямий, а тому ще гостріший. Конкретно — головний, зубний біль, страждання від місячного, простріл у попереку, тупий біль у плечах, жар, біль у м’язах, опік, обмороження, вивих, перелом, удар… Я страждала частіше й набагато сильніше від інших людей. У зубах, скажімо, наче від самого народження була якась вада. Вони боліли цілий рік. Хоч як старанно, кільки разів на день, я їх чистила, хоч як утримувалася від солодкого — усе намарно. До того ж на мене майже не діяла анестезія. Тому візити до зубного лікаря ставали для мене кошмарним сном. Такого страшного болю не можна описати. А якими важкими були страждання під час менструацій! Цілий тиждень боліло в низу живота так, ніби хтось там свердлом вертів. А як при цьому гупало в голові! Мабуть, вам важко собі уявити, але від болю я плакала. Таке катування повторювалося щомісяця й тривало цілий тиждень.

А коли я сиділа в літаку, то від зміни атмосферного тиску, здавалось, голова от-от розколеться навпіл. Лікарі пов’язували це з будовою моїх вух — мовляв, їхні раковини надто чутливі до перепадів тиску. Те ж саме я часто відчувала в ліфті. Тому не можу користуватися ним у висотних будівлях. Здається, ніби от-от голова в окремих місцях трісне й з неї бризне кров. Принаймні раз на тиждень шлунок так різко болів, що я не могла вранці встати з постелі. Кілька разів мене обстежували в лікарні, але причини так і не знайшли. Казали, що, може, це пов’язано із психікою. Але від їхніх слів не ставало легше. До того ж треба було ходити до школи. Бо якби я пропускала уроки щоразу, коли в мене щось боліло, то мене майже не бачили б у школі.

Якщо я об щось ударялася, то на тілі обов’язково залишався синяк. Щоразу, коли я дивилася на себе в дзеркалі ванної, мені хотілося плакати. Бо тіло вкривалося чорними плямами, схожими на гниле яблуко. Показуватися людям у купальнику страшно соромилась, а тому, відколи себе пам’ятаю, майже ніколи не плавала. Завдавало мук — натирало шкіру — й нове взуття, бо мої ноги відрізняються за розміром.

Із цих причин я майже не займалася спортом. Якось у школі мене настирливо вмовили піти кататися на ковзанах. Там я впала і так сильно забила поперек, що відтоді, як наставала зима, відчувала в ньому різкий біль. Здавалося, ніби туди з усієї сили встромляють товсту голку. Часто бувало так, що, намагаючись встати зі стільця, я падала.

Страшно мучили мене також запори, а кожне випорожнення через три-чотири дні не обходилося без болю. Боляче затерпали плечі й немов перетворювались у камінь. Боліло так, що я не могла стояти, однак біль не вщухав і тоді, коли я лягала. В одній книжці я прочитала, як колись у Китаї людей карали тим, що садовили на декілька років у тісну дерев’яну коробку. І тоді подумала, що моє страждання схоже на їхнє. Інколи від болю в плечах я не могла навіть дихати.

Я могла б довго перераховувати

1 ... 27 28 29 ... 202
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хроніка заводного птаха», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Хроніка заводного птаха"