Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Останній заколот 📚 - Українською

Читати книгу - "Останній заколот"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Останній заколот" автора Ростислав Феодосійович Самбук. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги / 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 27 28 29 ... 106
Перейти на сторінку:
class="p1">Сонце пестило обличчя, і дихалося легко, та все ж якийсь хробачок зачаївся під серцем, хробачок ще не з’ясованої тривоги, а може, просто він не звик байдикувати, й сонце, лавиця у сквері й дитяче галасування довкруж протипоказані йому? Певно, протипоказані, вирішив Мальцев через кілька хвилин і рішуче підвівся. Але куди йти і що робити? У гості не звик, та й нема до кого, а в кіно не було грошей. Може, справді, кудись на дніпрові схили? Однак там не краще, ніж тут, у сквері. Ну, птахів більше, цвірінькають і тріскочуть, тепер ще солов’ї співають, то й що? Он у них в особливому відділі помічник оперуповноваженого Брунько краще за солов’я заливається, його навіть на сцену запрошують — художній свист… То Брунька попросиш, і він пошанує тебе, посвистить, а солов’я спробуй дочекатися…

Мальцев заклав руки за спішу й непоспішливо рушив до Бульварно-Кудрявської. Зупинився біля стовпа, заклеєного клаптиками паперу. Яких тільки оголошень не було на ньому, і переважно — продаж. Продавалося, здасться, все, починаючи від будинку на Солом’янці й кінчаючи папугою, що вміє балакати. Мальцеву чомусь мало не до смерті схотілося мати папугу. Колись бачив у зоосаді — великого, червоно-зелено-синього, я розумними, проникливими очима. Папуга хитро подивився на Мальцева й раптом облаяв його:

“Дур-рак!”

Але Мальцев не образився. Хіба можна ображатися на нерозумного птаха, якого вчили розмовляти ще за проклятого царського режиму? Він підморгнув папузі, немов викликаючи на довірливу розмову, й птах справді відгукнувся на його бажання, сердито покопирсався дзьобом у пухнастому пір’ячку на грудях, настовбурчився і раптом загорлав:

“Ур-ра! Его императорскому величеству ур-ра!”

“У-у, контрик!” — замахнувся на нього Мальцев, хотів податися до завідуючого зоосадом, щоб той перевчив папугу чи ізолював від пролетарів, та по роздумі не пішов: на весь сад тільки двоє папуг, до африканських країн світова революція ще не докотилася і невідомо, коли ще трудящі Гани чи Конго зможуть відловити й надіслати їм вільних від класових пережитків папуг.

Мальцев згадав: хтось розповідав, що бачив у якогось відставного боцмана папугу з самої Південної Америки і що старий морський вовк навчив його матроської мови — особливо смачно той папуга матюкався і посилав гостей боцмана кудись подалі… Оце, подумав тоді Мальцев, ближче до пас, принаймні зрозуміліше й без усілякої контрреволюції…

А то: “Ура его императорскому величеству!” Поставити б до стінки, що б загорлав?

Згадка про папугу розсердила Мальцева, потім майнула думка: а може, це саме той боцман продає птаха и чи не піти подивитися? Про всяк випадок запам’ятав адресу. Певно, боцман, бо мешкає на Подолі, біля Поштової площі, за два кроки від річкового вокзалу.

Поруч з об’явою про папугу на аркуші білого, ще дореволюційного паперу було виведено каліграфічним почерком:

“Даю уроки латинської мови й гімнастики. Михайло Олексійович Павлюк. Гоголівська, 21, кв. 3”.

Мальцев подумав: ну й дивак, дав уроки латинської і гімнастики одночасно. На його глибоке переконання, латині могли вчити лише старі дурні, які звихнулися на Римі чи Греції, а для чого? Пролетарська влада відмінила латинь і правильно вчинила. Навіщо робітникам та селянам засмічувати голови різними цезарями та брутами, більше, правда, Мальцев нікого не знав, та про Цезаря чув: був той чимось на зразок царя, тобто їхнього Миколашки, й правильно, по-пролетарському вчинив Брут, прикінчивши його.

Однак чому цей вчитель-стариган навчає одночасно й гімнастики?

Мальцев знизав плечима й відійшов од стовпа. Попрошкував Бульварно-Кудрявською вниз до Євбазу. Там розраховував дочекатися трамвая й дістатися халупи на Брест-Литовському проспекті, де мешкала тітка Захарія. Либонь, наварила картоплі в мундирах, а він купить на Євбазі оселедця, можна смачно пообідати.

Проминувши наступний квартал, Мальцев помітив на стовпі знайомий вже аркуш паперу, списаний каліграфічним почерком: отже, невідомий стариган все ще енергійно закликав до фізичних вправ та до вивчення латині.

Мальцев відчув роздратування: ну, чого старий лізе не в свою справу? Раптом підозра ворухнулася в душі: латинь і гімнастика? Все ж якось вони не поєднуються, що може тут бути спільного?

Діставшись Гегелівської, Мальцев, вагаючись, постояв на розі й усе ж звернув праворуч. От і будинок, вказаний в об’яві. Двоповерховий, цегляний, зі старомодним ганком.

Мальцев вирахував, що третя квартира може бути на другому поверсі, й не помилився: на дверях, оббитих пошарпаною і порізаною чорною цератою, було пришпилено картонку, а на ній тим же каліграфічним почерком виведено: Михайло Олексійович Павлюк.

Дзвоника не було, і Мальцев постукав делікатно, пучками. Ніхто не відповів, тоді він погрюкав кулаком — нарешті за дверима почулося шарудіння, двері прочинилися, і в отвір визирнула молода й досить приваблива жінка.

— Я по оголошенню, — пояснив Мальцев, але жінка не відчинила, дивилася насторожено.

Мальцев нетерпляче переступив з ноги на ногу й мовив голосно ще раз:

— Щойно прочитав оголошення і хочу бачити Михайла Олексійовича Павлюка.

Обличчям жінки майнула тінь.

— Мишко, тебе! — погукала, проте двері не відчинила й не запросила Мальцева до передпокою.

Жінка відступила, і в отвір визирнув добре виголений, рожевощокий, з зализаним і нафіксатуареним волоссям чоловік у домашній, із шнурами куртці. Такі, на думку Мальцева, могли носити тільки недорізані буржуї, і це відразу сповнило його неприязню до рожевощокого і самовпевненого типа. А той огледів Мальцева уважно й запитав:

— Що шановний товариш хоче: вивчати латинь чи опановувати основи гімнастики?

Мальцев уловив у його тоні зневагу чи приховане презирство й заявив категорично:

— Нам, пролетарям, старорежимні мови до фені. Ми бажаємо брати уроки гімнастики.

Чоловік зобразив на обличчі сум.

— На жаль… — Певно, він розвів за дверима руки, та Мальцев лише здогадався про це, бо двері перед ним так і не відчинили. — На жаль, я вже набрав гімнастичну групу й приступив до занять. Звичайно, якщо шановний товариш навідається наприкінці літа…

— А латинь викладаєте також ви? — запитав Мальцев.

— Не схоже? — посміхнувся чоловік.

— Не схоже, — погодився Мальцев.

— Що вдієш, усталені поняття про філологів часто бувають оманливі, — сказав Павлюк пісно, та Мальцев міг закластися, що в його очах майнули пустотливі вогники. — Прошу вибачити, якщо не передумаєте, приходьте восени. — І він безцеремонно зачинив двері перед носом у Мальцева.

Мальцев покрутив головою і подріботів дерев’яними сходами вниз. Повертався Гоголівською до Бульварно-Кудрявської, і почуття невдоволення й навіть роздратування не полишали його. Перед очима стояли вродлива пещена жінка й відгодований хлюст з нахабними очима. Він явно знущався з Мальцева, однак чому? Адже зацікавлений в заробітку!

Раптом Мальцев зупинився, здогадавшись, що занепокоїло його. Навіть облаяв себе за недогадливість. Цей жевжик у шикарній куртці точно водив його за

1 ... 27 28 29 ... 106
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Останній заколот», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Останній заколот"