Читати книгу - "Останній заколот"

Однак навіщо тоді оголошення?

Мальцев вирішив, що самому йому не розібратися в цих хитромудрощах, викинув з голови пронозу в куртці з його тілистою дівкою, але назавтра вранці після оперативної наради в Колосникова пригадав і розповів про все начальству. Дивно, але Колесников поставився до повідомлення з цікавістю. Подумав і запитав:

— А може, це якийсь умовний сигнал? Ця записка на стовпі? Ти прийшов, прочитав, дізнався адресу й пиляй собі на Гоголівську до Павлюка… А Павлюк тобі якісь зведення чи щось інше…

— Отож, — зрадів Мальцев, — точно так, бо пика в цього Павлюка явно підозріла, офіцерську нагадує. Типове ваше благородіє.

— Ну, ти не загинай, — посуворішав Колесников. — А моя пика тобі кого нагадує?

— У тебе пролетарська, товаришу Колесников, нормальне робітничо-селянське обличчя, слово честі. Ти от голишся вряди-годи, а від того нахаби ще й одеколоном тхнуло…

— Ну, ти легше, — образився Колесников. — Я, коли в вільна хвилина, голюся, одеколону, правда, немає, то й що? Я тобі не жінка, щоб пахнути!

— Це точно, — сказав Мальцев, — а я про що торочу? Одеколоном від того типа пахло, як від буржуя, пойняв?

— Отже, Павлюк? — перепитав Колесников. — На Гоголівській, двадцять один? Гаразд. Дізнаємось про громадянина Павлюка. А тобі за чекістську пильність спасибі.

Мальцев полишив кабінет з почуттям гордості: може, справді через випадкове оголошення вийдуть на контриків? Чи хоча б спекулянтів або якихось інших гадів? А хто вивів? Помічник оперуповноваженого Мальцев — завдяки гострому розумові й допитливості! І переведуть тебе, товаришу Мальцев, з помічників в уповноважені. Що ж, він не заперечуватиме. Не тому, що прагне вибитися в начальство, просто приємно, коли тебе відзначають… І треба буде якось тонко натякнути про підвищення цій гордячці Ліді. Оперуповноважений ДПУ — вважай, навіть у такому величезному місті, як Київ, оперуповноважених мало не по пальцях рахуватимеш, і нема рації тобі, красуне, відвертати свого гарного носика…

…Зачинивши двері, Павлюк обернувся до Тетяни Пилипівни.

— Ну як?

— Радіти б треба, — посміхнулася та легковажно. — Нарешті учень зголосився.

— А-а… — розпачливо махнув рукою Павлюк. — Чомусь це подобається мені цей візитер. Повинна прибути людина з Варшави чи навіть з Парижа, назвати пароль, а з’являється якийсь голодранець у косоворотці, шулявський пролетар з нахабними очима й бажає брати уроки гімнастики. Як хочеш, а мені це не подобається. Більше того, насторожує і навіть лякає.

— Не перебільшуй. За оголошенням завжди може хтось з’явитися, не злякало ж тебе, коли позавчора об’явився студент.

— То ж студент, йому справді треба зубрити латинь. А кому зараз потрібна гімнастика? Я б ще повірив, коли б з’явився непманівський синок чи сам підстаркуватий ожирілий непман, а у цього типа очі голодні й підозріливі, обсвердлив мене, мов буравчиком, хіба такому потрібна гімнастика? — Павлюк замислився і докінчив рішуче: — Сьогодні ввечері переїду на Печерськ. А ти після шостої зірвеш об’яви. Скільки наклеїла?

— Як було обумовлено: три. Біля базару та на Бульварно-Кудрявській. А коли ще хтось з’явиться?

— Поясниш; учитель захворів. Чи поїхав на село по продукти. Хіба мені тебе вчити, Тетяно?

— Шкода… — Жінка підвела на Павлюка очі. — У мене тобі було, здається, не так уже й погано…

— З болем у серці… — Павлюк притиснув долоню до серця. — Так, з болем у серці полишаю тебе, але, сподіваюсь, ненадовго. — Не брехав, бо господиня справді подобалася йому. І це ж треба, все було в ажурі: окрема пристойна квартира, розкішна жінка й не менш розкішне двоспальне ліжко; у Києві ще два тижні, лише потім підводою до Полонного, а далі — Варшава, й на тобі — все собаці під хвіст…

А може, він даремно перестрашився? Може, якийсь злодюжка скористався з зручної нагоди й прийшов обдивитися квартиру, котру потім хотів обчистити? Але ж навіть найтупіший злодій збагнув би: якщо вчитель зазиває учнів, справи кепські, й у нього навряд чи багато візьмеш…

Коротше: сигнал тривоги одержано, а ти — стріляний горобець, тобі з робітничо-селянською міліцією зустрічатися не випадає, то більше — з чекістами. Вони тебе розкусять за добу чи навіть швидше. Звідси мораль: до побачення і вам, шановна Тетяно Пилипівно, і вам, охоронці законів і порядку в Совдепії. Добре, що навіть Тетяна не знає його нової адреси на Печерську.

Але зовсім обривати контакти не можна: явка надійна, заснована самим Савинковим, і ще може знадобитися. Попередив:

— Можливо, Тетяно, сюди навідається вірна людина. Запитає, звичайно, про гімнастику чи латинь, а потім назве пароль: “У Лаврі сьогодні обідню служить отець Михайло”. А ти відповіси: “Не Михайло, а Тимофій”. Цього чоловіка влаштуєш у себе. А я в понеділки і п’ятниці посилатиму сюди свою людину. Через неї триматимемо зв’язок.

— Але ж я так звикла до тебе! — із сльозою в голосі заперечила Тетяна Пилипівна.

— Через місяць, — запевнив Павлюк. — Я повернусь рівно через місяць, якщо нічого не станеться. Тобі ніщо не загрожує, ти весь час у Києві, і у всіх на очах, за тебе чекісти не зачепляться, а в мене гріхів вистачає… Але я вірю в нашу щасливу зірку, Танюшо. Отже, через місяць…

12

Отець Леонтій косив сіно. Скинув підрясник, лишився в білих полотняних штанях і розстебнутій лляній сорочці, дихав рівно, хоч піт струмочками стікав по грудях.

Косячи, отець Леонтій забував про все: і про парафіян, і про свою обдерту церкву, і про знахабнілих сільських комсомольців, які минулого тижня поставили у клубі антирелігійну виставу, насмілилися навіть недостойно натякати на нього, священика, а він змушений був проковтнути цю образу.

Весь тиждень у отця Леонтія був поганий настрій, наступи холодної люті обривали серце, відпустило лише тепер, серед медвяних трав, під безхмарним небом, серед природи, сповненої істинно божої благодаті.

Кладучи рівні й довгі покоси пахучої трави, отець Леонтій усвідомлював, що ця насолода працею дісталася лому від пращурів, які, певно, косили ці луки ще за князя Володимира — так само, як він, у домотканих штанях і розстебнутих на зрошених потом грудях сорочках. Ходити воші в княжих дружинах проти половців і вирощували жито на відвойованих у ліса нивах, збирали мед у бортях і