Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Молоко з кров'ю 📚 - Українською

Читати книгу - "Молоко з кров'ю"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Молоко з кров'ю" автора Люко Дашвар. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 27 28 29 ... 56
Перейти на сторінку:
— на стіл скатертину, на скатертину тарілки — гречка з котлетами, огірки з помідорами, часнику зубчик, бо любить…

Стьопка гречку в ложку набрав, до рота доніс і завмер.

— А нащо ти намисто натягла? — врешті помітив на жінчиній шиї дрібні коралі.

— Аби тобі сподобатися, — відповідає обережно. А що, як лусне тією ложкою по тарілці, підскочить — і з хати. Тетянка ж не дожене, і не тому, що бігати розучилася, ні, просто їй тоді — в інший бік, до мами за малою.

— Зніми. І так подобаєшся, — мовив німець втомлено, кашу швиденько доїв, огірком хрумкнув, і, здалося жінці, від утоми впаде зараз без задніх ніг і засне.

Німець важко підвівся, окуляри на носі поправив, рудого чуба долонею прим'яв.

— Піду…

— Куди?

— На ставки… Та не тривожся, скоро повернуся.

— Стьопочко, ти ж на себе глянь — втомився, аж дух з тебе виходить. Лягай уже, ріднесенький. Відпочинь… Завтра ж прокидатися вдосвіта, — умовляє, а сама уже посуд зі столу прибрала, скатертину склала.

— Ще належуся… — І з хати.

Тетянка за ним. Під руку взяла і суне разом із німцем до хвіртки.

— З тобою піду.

У німця ледь «Пегас» з рота не випав.

— Якого ляду?

— От ти не розумієш, — так само лагідно. — Мама каже — а їй «Заслужену вчительку» дали, — що у чоловіка і дружини мусять бути спільні інтереси. Тоді й сім'я міцною буде.

На вулицю вийшли. Німець тоскним поглядом вулицю вимів — хоч би де вогник.

— Що ж твоя мама з батьком на пару до хряка у загородку на екскурсію не бігає щодня? — каже.

— Не чіпай моїх батьків, — ледь не зірвалася Тетянка, та втрималася, далі веде: — А я оце подумала — чоловік коханий риболовлю любить, а я, як та курка, у хаті вошкаюся, замість того, аби з ним разом… укріплювати… сім'ю.

— То вже б і малу за собою тягла?! — дратівливі нотки почулися Тетянці у голосі чоловіка.

— А я, Стьопочко, півгодинки з тобою на ставку посиджу, до плеча твого притулюся, як та рибка… І за Ларочкою до мами побіжу. Ти зі ставка додому прийдеш, а ми уже на тебе чекаємо. І я, і Ларочка…

Німець ніяково вивільнив руку, у яку намертво вчепилася бібліотекарка, врешті засмалив «Пегаса» і відповів:

— Не треба ти мені на ставку. За малою ходи. Дома зустрінемося.

Стьопка пішов тихою рокитнянською вулицею. Попереду — Орисина хата під великим кущем бузковим, далі до кінця вулиці й у степ — ставки.

Бібліотекарка йшла за чоловіком, утирала сльози і кидала йому в спину:

— А ловити на що будеш? Де твої вудки?

— На ставку сховав, — відповідав, не обертаючись.

— Побачити хочу. За тобою піду!

Зупинився, до Тетянки обернувся.

— Ходи краще додому, жінко, бо я хоч і терплячий, та можу і поміж очі врізати.

Знову рушив. Вона не відстає. Німець повз Орисину хату пройшов, на зачинене вікно сумно глянув. Став. Тетянку за руку вхопив, на середину вулиці поволік, у степ лицем поставив.

— Оце там ставки! — вказує, наче Тетянка не з Рокитного, а з Марсу в село впала. — Йди і шукай, якщо тобі у голову моча стукнула.

Розвернувся — і ходу в інший бік.

— А ти куди? — зовсім розгубилася бібліотекарка.

— Дитину додому принесу, бо з тебе, бачу, мати, як з гімна куля!

Так Тетянчині експерименти нічим і закінчилися. Стьопка Ларочку додому приніс, у люльку вклав, чогось півночі сидів біля донечки, дивився на ясне личко та усе зсував брови, аж на переніссі зморшка лишилася.

«Що його гризе? — Тетянка робила вигляд, що спить, непомітно спостерігала за чоловіком з ліжка і відганяла від себе страшні думки як геть неможливі. — Де та зірка румунська, а де мій німець», — усе заспокоювала себе.

Маруся за рік хазяйнування у новій хаті геть змарніла, поки незвідана, нездоланна сила не вхопила її за комір і не потягла до старої хати під бузковим кущем. Після тієї нічної розмови з матір'ю Маруся у нову хату з газом повернулася, але відтепер чи не щодня знаходила причину, щоби до матері збігати. Малого на шкіряний диван вкладе, під вікном стане, коралове намисто на високих грудях перебирає, знай всміхається — і нема їй біди, геть усе навкруги добром до неї пашить, мала кімнатка стіни відсуває, наче цілий світ вмістити хоче.

Німець зміни у хаті під бузковим кущем одразу помітив. Настороженим став, йде вулицею і все зиркає на Марусине подвір'я — чиє вона там?

З їхньої останньої зустрічі спливло понад рік. Як прошепотів їй тоді біля лавки «Прощавай, Маруся», так і упевнився, щоб більше ніколи її не побачить, а вона й допомогла — на нову вулицю переїхала.

З думками сутужніше було. Як не старався німець відігнати спогади про Марусю, як не домальовував на її уявному портреті вуса чи, приміром, бороду чи зайвих кілограмів десять, Маруся і тут насміхалася. Легко трусоне плечиком, усю ту дурню скине і знову перед Стьопчині очі — красива, як та мрія. «То й живи, Марусю, у моїй голові, — подумав. — Від того нікому не погіршає».

З головою розібрався — не знає, що з ногами робити. Як ніч, так і несуть до бузкового куща. Хоч би як не втомлювався, а пройде порожньою вулицею, на Марусине вікно хоч здалеку гляне, для годиться у ставок плюне і тільки тоді — додому.

Понад рік не бачилися… Стьопка лише раз помітив Марусю на ґанку старої Орисиної хати і — наче крила відросли. І нема німцю питань — чого це Маруся без чоловіка у материній хаті робить? А як посварилася чи ще більше — розлучилася з Льошкою? А як біда у неї яка? Нема німцю питань! Співає душа. Наче й не казав «Прощавай, Маруся».

Тетянка теж помітила, що Маруся дедалі частіше з'являється на старому подвір'ї'. До хвіртки раз підійшла, Марусю гукнула.

— Кажуть, чоловік тебе покинув? — ляпнула.

— Мене?! — Маруся — брови серпом. Як розсміється бібліотекарці в очі.

— А чого ж тут крутишся? — не здалася Тетянка.

— Я своєї матері не забуваю, — відповіла. І намисто по грудях катає.

Бібліотекарці знов підозри у голову. Знітилася, пішла до своєї хати. «Треба буде за Стьопкою попідглядати… Воно, хоч і дурне здається, бо ж йому до жінок, мабуть, зовсім діла нема, та все ж…» — плуталися думки. І хоч як Тетянка чоловіка не пильнувала, однієї ночі так біля малої Ларки накрутилася, що заснула як мертва. Стьопка заколисав доньку, вдягся і дременув надвір.

Маруся тої ночі до старої

1 ... 27 28 29 ... 56
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Молоко з кров'ю», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Молоко з кров'ю"