Читати книгу - "Мережевий ефект"

Знову виникає це питання, але я припустив, що вона не хоче обговорювати екзистенційну проблему, яка кидає виклик причині мого існування. "Невідомий дрон вдарив мене  у голову і ще у мене вистрілили, ти бачила це!"

"Я не про це! Чому ти сумний і задуманий? — Це був момент, коли навіть я міг сказати, що Амена була не тільки в шоці, але і в жаху. — Ви чогось мені не говорите, і це мене лякає! Я не трахнута героїня, як моя друга мама, і не геній, як усі в моїй родині, я просто звичайна, і ви все, що у мене є!"

Я цього не очікував. Це було настільки далеким від того, що я думав, що вона мала на увазі, і вона була така засмучена, що правда несподівано вийшла назовні. "Мій друг помер!"

Амена здригнулася. Тупо дивлячись на мене, вона запитала: "Який друг? Хтось з групи оцінювання?"

Я не міг зараз зупинитися. "Ні, цей транспорт. Пілот-бот. Це був мій друг, і він мертвий. Я думаю, що він мертвий. Я не розумію, як це могло статися, коли він не був мертвим". Вау, це звучало не дуже раціонально.

Обличчя Амени робило щось складне. Вона зробила крок до мене. Я зробив крок назад. Вона зупинилася, підняла руки долонями вперед і тихішим голосом сказала: "Гей, я думаю, тобі потрібно сісти".

Тепер вона розмовляла зі мною так, ніби я істерична людина. Що було ще гірше, бо я поводився як істерична людина. "У мене немає часу сидіти". Коли я був власністю компанії, мені не дозволяли сідати. Тепер люди постійно хочуть, щоб я сідав. "У мене ще багато коду для написання, тому що я можу зламати систему targetControlSystem".

Амена потягнулася до мене, а потім опустила руку, коли я знову відійшов. "Але я думаю, що ти зараз емоційно скомпрометований".

Це було… це було абсолютною неправдою. Дурні люди. Звичайно, у мене був емоційний зрив через існуючу ситуацію, але зараз я був у порядку, незважаючи на падіння надійності роботи. Абсолютно. І мені доведеться вбити решту цілей надзвичайно болісними способами, які я візуалізував. Мені потрібно було перевірити дані скаута 1, щоб побачити, чи можу я сказати, куди ми летимо крізь червоточину і скільки часу нам знадобиться, щоб туди потрапити. І мені прийшло в голову, що місця призначення може і не бути, якщо те, що контролювало функції АРТа, знало, що я вбив три цілі і вирішило помститися, заточивши нас у червоточину назавжди. Я сказав: "Я ні. Це ви емоційно скомпрометовані".

(Я знаю, але тоді це здавалося відповідним.)

Амена, як розумна людина, ігнорувала цей випад. Вона переконливо сказала: "Чи не буде простіше писати код, якщо ти сядеш?"

Я все ще хотів сперечатися. Але, можливо, я хотів сісти.

Я сів на підлогу і обережно налаштував датчики болю. О так, це боляче.

Амена опустилася на коліна переді мною, нахиливши голову, щоб бачити моє обличчя. Це не допомогло. Вона сказала: "Я знаю, що ти не їси, але чи можу я тобі щось принести, наприклад, щось із комплекту чи ковдру…"

Я закрив обличчя руками. "Ні."

Так, скажімо, просто теоретично, я був емоційно скомпрометований. Цикл поповнення, який мені фактично не потрібен зараз, не допоможе у цьому. Та й що б зараз допомогло?

Хакнути targetControlSystem і завдати їй дуже, дуже сильного болю, ось що допоможе.

Мій безпілотник показував, як Амена встає і повільно крокує по кімнаті з опущеними плечима. Потім на платформі Елетра заворушилася і видала якісь нечіткі звуки. Амена поспішила до неї і сказала: "Гей, все гаразд. Ти будеш в нормі".

Елетра кліпала і дивилася на неї. Вона зуміла сказати: "Що сталося? З Расом все добре?"

Амена притулилася до платформи, з високого кута вона виглядала старшою, з лініями по обидва боки рота. Знизивши голос, вона сказала: "Вибач, він помер. У ваших спинах були дивні імпланти, які завдавали вам болю, і це вбило його. Ми витягнули ваш, і це мало не вбило вас. Ви знали, що вони там?"

Елетра виглядала збентеженою. "Що? Ні… я не розумію…"

Я перевірив своє тестування на проникнення, але результатів не було. Це дратувало. Якщо система не спілкується зі мною, я не зможу проникнути в неї. І, мабуть, targetControlSystem працювала як єдина система. Станції та людські установи використовують декілька систем, які співпрацюють одна з одною, як функції загальної безпеки. (Безпека відносна.) Я зазвичай проходив через функцію системи безпеки і використовував її, щоб дістатися до всіх інших. (Технічно я теж система безпеки, тому було легко змусити інші системи безпеки взаємодіяти зі мною або вводити їх в оману, щоб вони вважали, що я є їх частиною.)

Ще існують способи потрапити у сильно захищені системи, системи з нечитабельним кодом або незнайомою архітектурою. У мене не було багато часу, тому мені довелося скористатися найпростішим методом: змусити невідомого користувача отримати доступ до системи.

Імплант Раса перестав функціонувати, ймовірно, знищивши власне джерело живлення, щоб убити себе. Імплант Елетри все ще знаходився в маленькому контейнері для екстреної допомоги, який вважав, що потрібно зберігати аномальні речі, вилучені з людей. Тепер він був накритий стерильною плівкою, але все ще міг приймати. Я запустив сигнал глушіння

через скаута 2 — у фойє контрольної зони ціль 4 відставила екранний пристрій на лавку. Усі цілі заговорили, не звертаючи уваги на люк до контрольної зони. Вони виглядали схвильованими і сердитими. Можливо, вони нарешті зрозуміли, що ми не заблоковані в зоні контролю. Я був радий, що у мене не було можливості вбити їх усіх, оскільки тепер існувала ймовірність, що вони можуть пригодитися.

(Я поняття не мав, де ворожі дрони, але логіка та оцінка загрози підказували, що їх слід зосередити біля люків, що закривають мою безпечну зону. Це буде проблемою.)

Я перевірив прогрес скаута 1, який шукав зображення плаваючих поверхонь дисплея. Багато змінних діаграм і чисел, які, на мій погляд, також могли бути абстрактним мистецтвом. Ці екрани були призначені для інтерпретації стану транспорту, і без інструкцій для пояснення та коментування даних все було безладом. Невже все не може бути простим, хоча б раз? Я можу літати на шатлі у нещільній атмосфері, але ніхто ніколи не думав навіть віддалено давати ботам-убивцям модулі для пілотних перевезень. Зачекайте, гаразд, там був дисплей зі схемою корпусу АРТ, з великою кількістю рухомих хвилястих візерунків навколо нього, що, мабуть, мало би сенс, якби