Читати книгу - "Тінь перемоги"

Нарада вищого командного складу Червоної Армії завершилось о 18.00 31 грудня 1940 року. Більша частина генералів, які брали участь у нараді, була таємно й терміново відправлена до місць служби. В Москві залишилися найголовніші.

Ще до завершення наради о 11.00 31 грудня групі у складі 49 вищих командирів були вручені завдання на оперативно-стратегічну гру. Очікував бій на картах між «Східними» і «Західними». За своїм розмахом та важливістю ця гра була найбільшою за всі передвоєнні роки. («ВИЖ» 1986. № 12 Стор. 41)

Війська «Східних», тобто радянські війська, очолював командувач Західного особливого військового округу Герой Радянського Союзу генерал-полковник танкових військ Д. Г. Павлов.

На чолі військ «Західних», тобто німецьких, стояв командувач Київського особливого військового округу Герой Радянського Союзу генерал армії Г. К. Жуков.

У групі Павлова 28 генералів: начальник штабу фронту «Східних», начальник оперативного відділу, заступник начальника штабу з тилу, командувач ВПС фронту з начальником свого штабу, начальник служби військових сполучень, командувачі армій зі своїми начальниками штабів, командувач Балтійського флоту, командири мехкорпусів.

У групі Жукова 21 генерал, приблизно з такими ж функціями. Вони зображували німців.

На вивчення обстановки давалося три години. Потім відбулося заключне засідання наради. Після цього, вже в сам новорічний вечір учасникам гри давалося ще три години на складання директиви відповідно до займаної у грі посади. Після цього всі абсолютно таємні документи в учасників гри були вилучені. На осмислення отриманого завдання відводилося дві ночі, з 31 грудня на 1 січня і з 1 на 2 січня, і один день - 1 січня 1941 року. Але під час осмислення ніяких документів і записів мати на руках не належало.

Гра почалася вранці 2 січня 1941 року в Генеральному штабі РСЧА. Розігрувався сценарій майбутньої війни.

Керівник гри - Народний комісар оборони СРСР Герой Радянського Союзу Маршал Радянського Союзу С. К. Тимошенко. У керівництві гри 12 вищих воєначальників РСЧА, включаючи чотирьох Маршалів Радянського Союзу.

Спостерігачі: Сталін Йосип Віссаріонович і весь склад Політбюро.

На величезних картах розгорнулася колосальна битва. Поки що на картах зіткнулись дві найбільш потужні армії нашої планети. Кілька днів і ночей без сну й відпочинку штаби двох протиборчих сторін оцінювали обстановку, приймали рішення, віддавали накази і розпорядження. Поки що на папері в бій вводилися тисячі танків, літаків, десятки тисяч гармат і мінометів, мільйонні маси військ, з тилових районів перекидалися сотні тисяч тон боєприпасів, пального, інженерного, медичного та іншого майна, у прорив ішли дивізії, корпуси й цілі армії.

Цю гру Жуков описав у своїх мемуарах: «Гра рясніла драматичними моментами для східної сторони. Вони виявилися багато в чому схожими з тими, які виникли після 22 червня 1941 року, коли на Радянський Союз напала фашистська Німеччина...»(Спогади та роздуми. Стор. 193) Про цю гру Жуков розповідав багато разів. Ось один із варіантів його розповіді. Записав і опублікував письменник Костянтин Симонов. Жуков розповів наступне: «У цій грі я командував "синіми", грав за німців. А Павлов, який командував Західним військовим округом, грав за нас, командував "червоними", нашим Західним фронтом. На Південно-Західному фронті йому підігравав Штерн.

Взявши реальні вихідні дані й сили противника - німців, я, командуючи «синіми», розвинув операцію саме на тих напрямках, на яких потім розвивали їх німці. Завдавав свої головні удари там, де вони їх потім наносили. Угруповання склалися так, як вони потім склалися під час війни. Конфігурація наших кордонів, місцевість, обстановка - все підказувало мені саме такі рішення, які вони потім підказали німцям. Гра тривала близько восьми діб. Керівництво грою штучно уповільнювало темп просування «синіх», притримувало його. Але «сині» на восьму добу просунулися до району Барановичів, причому, повторюю, при штучно уповільненому темпі просування».

Сталося ось що: в глибокому бетонному бункері в Цоссені під Берліном кілька особливо перевірених німецьких генералів і фельдмаршалів планували операцію «Барбароса». 18 грудня 1940 року план операції був повідомлений Гітлеру і Гітлером затверджений. А через два тижні, 2 січня 1941 року, в Москві командувач військ Київського особливого військового округу генерал армії Г. К. Жуков, подивився на карту, поставив себе на місце німецьких військових мислителів і весь німецький план подумки відтворив. У той момент Жуков не міг знати планів Гітлера. Якщо радянська розвідка й видобула такі плани, то все одно командувач округу ні за яких обставин не міг бути допущений до таємниць такої важливості. І все таки Жуков весь німецький план «Барбароса» передбачив!

Нічого дивного в цьому немає. Німецькі генерали й фельдмаршали шукали оптимальний, найкращий варіант розгрому Червоної Армії. Жуков став на їхнє місце, подивився на карту німецькими очима і знайшов те ж саме рішення.

Письменник Іван Стаднюк пише про Жукова: «Талант його був настільки яскравим, що одного погляду на карту йому було достатньо для того, щоб оцінити ситуацію. Ставлячи себе на місце німецького командування, він майже безпомилково вгадував рішення, які приймалися німцями». («ВИЖ» 1989 № 6 стор.6) Саме це сталося в січні 1941 року. Гітлер і його генерали приймали рішення, а Жуков практично в той же момент усі ці рішення передбачив. Оцінюючи цей випадок Стаднюк робить незаперечний висновок: геніальний полководець.

На цій стратегічній грі Жуков в пух і прах розбив генерал-полковника танкових військ Павлова. Жуков у січні 1941 року на картах гнав Павлова до Барановичів точно так само, як Гот і Ґудеріан півроку опісля, у червні 1941 року, гнали війська Павлова вже не на жарт, а всерйоз. Війська Павлова спочатку були розбиті Жуковом на картах, потім вони були розбиті танковими групами Гота і Ґудеріана вже на полях битв.

4 липня 1941 року генерал армії Д. Г. Павлов за наказом Сталіна був заарештований, засуджений і 22 липня розстріляний.

За часів