Читати книгу - "Щоденник Лоли"

Отож хімічка, щоб вона переплутала лужний розчин із кислотою й ним умилася (жарт: кислота гіалуронова!), не встигла зробити з нами лабораторку й сказала, що ми на уроці тільки проведемо експеримент, а вдома все запишемо.

Нє, ну хіба вона НОРМАЛЬНА?!! Я що, підписувалася на таке?! Я приходжу у школу і тут вчуся. Крапка. Усе, що поза школою, — мої справи і МІЙ ЧАС. Приватний, між іншим. На який вона посягнула зі своєю хімією. У мене взагалі принципи: вчитися лише у школі, лише на уроках. Удома в мене й так купа роботи: блог, малявки, бабусі щось помогти. На все це потрібен узагалі-то час! А тут — прийду я додому і навіть якщо зразу сяду робити домашку (НІ, НІ і ще раз НІ!!!), то хіба я згадаю, що було на другому уроці?!! А в мене тієї домашки КУПА! І всі хочуть, щоб їхню домашку робили ВДОМА. На завтра. На післязавтра. Та щодня в принципі! Добре, що я не така наївна дурепа, щоб це все робити. І добре, що в мене є Паша і Ната (чи була?!!).

Ната відмінниця. Але до неї ніхто ніколи й не придирається. Навіть Дарина. Взагалі-то я нікому не кажу і не скажу, бо Ната все ж моя подруга, але я переконана, що Натині батьки платять Дарині. Ну, щоб до їхньої ніжної квіточки не придиралися. Може, вони всім платять, звідки я знаю. Або… ну, до Дарини вона, здається, ходить на репетиторство, а до решти — не знаю, не знаю. Її реально ніколи не запитують і ніколи не пресують на уроках. І навіть коли я списую в Нати, мені все одно ставлять нижчий бал, ніж Наті. Ну хіба це справедливо?!!!

Коротше, коли хімічка вивалила на нас оце гівно (типу, дописуйте вдома, бо мені влом дописувати з вами наступного тижня) і вийшла на перекур (бо вона курить, 100% інфа, хоч я її ніяк не можу зловити на відео. А це була б солодка ПОМСТА!), я вирішила влаштувати повстання. Встала і сказала, що НЕ БУДУ нічого робити вдома. Але всі подивилися на мене так, наче я сказала, що пофарбуюся в зелений, і НІЯК не відреагували. Ну тобто як — вони просто почали збирати свої манатки, щоб іти на перерву. Нє, ну вони взагалі чули, ЩО Я СКАЗАЛА?!! Та я фактично проголосила війну правилам! І вони мали позалазити всі на парти й кричати «Так! Так! Лола — наша королева! Ми за тобою! Ні — урокам удома!» і тупати ногами. І залишити дошку невимитою. Але НАТА перша підійшла до дошки і витерла її, бо Ната була ЧЕРГОВА!

Отоді я розлютилася. Це ж моя подруга! Вона ж мала мене підтримати перша, а вже за нею — всі інші. З Пашею ясно все: Паша сердиться, але що з Натою?!!

Тоді я сказала на весь клас, що якщо вони такі лузери, то хай пишуть уроки вдома і взагалі переходять на домашнє навчання. А я не буду, бо в мене є важливіші справи. Я спишу в Нати! Не могла ж я сказати, що спишу в Паші, ну! Паша ж мене ігнорить, треба було його покарати хоч якось… А Ната — подруга… була принаймні. Вона мала б зрозуміти! Але вона чогось не зрозуміла…

Я не дуже бачила, як вона відреагувала на мої слова, бо стояла до неї спиною — я ж клас підбивала на революцію! — але по голосу й тому, як вона промовила: «Сама. Лола. Пиши. Свою. Лабораторну», я зрозуміла, що трохи перегнула. Але чого вона біситься?!!! Вона ж має купу репетиторів і все вдома для неї, а я хіба можу нормально вчитися вдома? Та в мене навіть стола робочого немає! Тільки туалетний столик! Я на ньому багато не напишу. Ну і малі, вони ж справді заважають. Хіба їй зрозуміти?! Живе на всьому готовому. Подумаєш — списати дати!

Усі зробили вигляд, ніби вони не помітили, як Ната мене відшила. Мовчки зібралися й пішли з класу. Ната навіть на мене не глянула. Асі пощастило вчасно захворіти — її не було у школі. Так би довелося вибирати, на чиєму боці бути.

Але найгірше — це те, що Паша залишився. І вперше за ці дні подивився мені в очі нормально, а не мигцем — наче він кудись поспішає. І що? Хіба в його очах було щось схоже на кохання?! Ага, зараз. Це був погляд «Лола, ти дуже сильно налажала. Мені за тебе капець соромно». Я хотіла поглядом йому відповісти, щоб він ішов туди, куди збирався, а то й далі, бо мені його думка в цій ситуації нецікава. Але не встигла, бо він збив мене з думки — зачинив двері й почав говорити. Усю перерву мені читав моралі про те, як підло я образила Нату. За що мені таке?! Хіба хлопці не мають будь-що бути на боці своїх дівчат?!!! Тепер замислююся, чи Паша взагалі мене хоч колись любив. Бо «дзвіночки» ж були й раніше! Може, йому тільки ОДНЕ від мене треба?!!!

Наступні три уроки я не могла думати ні про що, крім того, як підло повівся зі мною Паша. Не пробачу йому ні за яку «булочку миру».

Але не можна ж мені сваритися в один день із двома найкращими друзями, правда? Тим паче, з Натою я справді перегнула… Я це зрозуміла ще тоді, коли Ната мені сказонула в спину, що не дасть списати. Це, до речі, з її боку теж підлість. Могла б і віч-на-віч сказати! Не при всьому ж класі, ну!

Пізніше.

Не придумала нічого кращого, ніж прийти до Нати під вікна з латешкою. Звісно, я про всяк випадок поклала в торбу зошит із хімії. Раптом пощастить — можна ж не тільки списувати. Можна типу робити лабораторку разом… І нігті заодно нафарбувати — у неї, бачила, новий прикольний лак. Написала їй у чаті, що чекаю під дверима. За секунду бачу — визирає з вікна (в них вікно в кухні на вулицю виходить, я знаю і спеціально стала так, щоб вона мене побачила, а латешку — ні). Вийшла, мабуть, хвилин через десять. Я вже думала, що ту латешку доведеться в мікрохвильовці гріти. Але вечір видався на диво теплий як на початок березня. Ната вийшла і я зразу побачила, що вона досі трохи сердиться, але вже не дуже. Тому я не вибачалася довго, бо якось незручно. Просто сказала: «Проїхали?» — і латешку їй простягла. Але Ната все одно побігла гріти її в мікрохвильовці. Винесла у двох маленьких чашечках із песиками. Ми з них зав­жди п’ємо щось, коли в гості приходимо.

Добре, коли є така подруга, як Ната. Але з Пашею що робити — все одно неясно.

З Пашею останнім часом у нас так: то сваримося, то миримося. Перед святами зазвичай миримося. Я трохи погуглила — напевне, в нас криза стосунків. Це ми вже майже п’ять місяців разом, саме воно. Пишуть, що після кризи стосунки в пари або