Читати книгу - "Кривоклят"

або на бандеролі, у яку вона вкладена: спираючись на факти, а вони одразу сприймають неправду як правду, одразу цю зовсім неправдиву альпійську історію Лізелотти або зовсім неправдиву альпійську історію Фріца сприймають як правду, через що їм часто-густо здається, що правда може бути кітчева, а кітчева може бути лише неправда, яка вважається правдою, як правда вироблена, запакована й виставлена на продаж гуртом і вроздріб, за словами Цеєтмаєра. Якийсь час він мовчав, але не тому, що був занадто зосереджений на рисуванні або не знав, що має казати далі, яка думка повинна йти після тієї, що він промовив, а тому, що давав мені час належно зрозуміти те, що я почув; тоді як я на кілька хвилин мусив абстрагуватися від рисунка Цеєтмаєра, від його кощавої, пташиної руки, що ширяла тепер над лівим боком рисунка, де поволі, хоч і непоступливо розквітали якісь нечувані констеляції, прорисовані в найменших деталях крихти світла, що формували спіралі, кола й зиґзаґи, щоб глибоко, а не лише поверхово зрозуміти умовивід Цеєтмаєра, бо ми обоє гидували поверховим розумінням, яке є не чим іншим, як нерозумінням. Отже, завдання ми не вибираємо, згодом почав Цеєтмаєр, а воно вибирається для нас чи, можливо, навіть нас вибирає завдання, що звучить кітчево, наче з якоїсь сентиментальної історійки, але кітчевим аж ніяк не є також тому, що на відміну від сентиментальних історійок, які розгортаються на тлі альпійських вершин і квітучих крокусів, у реальності завдання не завжди добрі й очевидні, часто-густо вони недобрі та неочевидні, тому тільки деякі з них дають на сценарії альпійських історій, зрештою, цілком брехливих, навіть якщо вони ґрунтуються на фактах, натомість інших жодне телебачення не випустило б у сегменті сімейного кіно. І хоча наші завдання є негативами одне одного, то ваше завдання, пане Кривокляте, у цьому схоже на моє завдання, що не є ні очевидним, ні добрим. Обливання соляною кислотою не є добрим, Сірчаною, виправив я, Сірчаною, виправився Цеєтмаєр, творів мистецтва, навіть якщо їх вибираєш із особливою уважністю, убивство дружини також не є добрим, а ваші наміри, пане Кривокляте, навіть якщо ви їх не раз пояснювали в залі судових засідань, і далі неочевидні, ба більше, я наважився б стверджувати, що вони до кінця очевидні для вас, пане Кривокляте, мовив Цеєтмаєр, що лише ви відчуваєте їхню приховану очевидність і їхнє приховане добро так само, як і я не бачу нічого доброго чи очевидного в убивстві своєї дружини, а також у рисуванні того, що не дає людям такої простої радості, як відтворення примули в скляній вазі чи хутро впольованого зайця, що здається живим, Та все ж таки, незважаючи на це, я внутрішньо переконаний, що моє завдання мусило й мусить бути виконане, навіть якщо я й сам до кінця не розумію, навіть якщо люди, які оточують мене, зовсім його не розуміють, до того ж те, що є страшним і важким, те, що не є очевидним, аж ніяк не означає, що воно помилкове, Та де там, обурився Цеєтмаєр, не перериваючи лінії, яку безпомильно вів по аркушу, аж ніяк цього не означає, хоча, за загальною думкою, нічого поганого у факті, що ти зубний технік у Кремзі, чи у факті, що ти дружина зубного техніка в Кремзі, немає, а останній факт не заслуговує смерті, та ще й смерті жорстокої й оригінальної, пов’язаної з четвертуванням інструментами з набору для моделізму, чи також факт, що ти зубний технік, не повинен бути пов’язаний із вироком, багаторічним, а точніше безстроковим, а точніше пожиттєвим вироком за виконання цього завдання, але нічого не вдієш, підняв брови Цеєтмаєр, просто деякі з нас отримують прості й добрі завдання, а деяких із нас вибирають прості й добрі завдання, а іншим випадають завдання важкі та страшні, до того ж і тих, що отримали прості й добрі завдання, і тих, що отримали важкі та страшні завдання, судитимуть не за добром і важкістю, а за тим, як вони виконали своє завдання, їх судитимуть, за загадковими словами Цеєтмаєра. Я думав про це тепер, їдучи поїздом, у подробицях пригадував слова Цеєтмаєра, його жести, нові лінії на цьому незвичному рисунку, одному з найвеличніших, якщо не найвеличнішому рисунку Цеєтмаєра, рисунку, який я точно міг би облити дев’яностошестивідсотковою сірчаною кислотою, якби він тільки отримав належне йому визнання й висів в одному з великих музеїв світу. Я також думав про те, що ні тоді, ні пізніше так і не поділився з Цеєтмаєром усією історією свого дозрівання до завдання, своєї кристалізації в завданні, хоч, пригадав я, часто збирався з ним про це поговорити, але, зрештою, до цього ніколи так і не дійшло, до цього не дійшло в жоден із вечорів, які ми провели разом: він рисуючи, а я дивлячись на рисунок. У цьому довгому періоді після смерті моєї дружини, який до кінця неможливо забути, а тому й до кінця неможливо згадати, коли я мусив залагодити всі речі, пов’язані з придбанням місця на цвинтарі, похороном, вибором труни, з яких одна була гірша за іншу, впоратися із замовленням квітів, із її абсолютно нестерпною родиною, яка була майже такою самою нестерпною, як і моя, з прийманням листів зі співчуттям і відписуванням на них, а перед тим із придбанням жалобних конвертів і паперів із подвійним чорним обідком, тож у цей період завдання, хоч я підшкірно його відчував, хоч і лежало воно десь на підкірці, не було для мене очевидним і лише дозрівало, до того ж я не можу сказати, що воно дозріло вже в момент першого так званого акту вандалізму, навпаки, завдання було тоді ще зовсім недозрілим, інакше кажучи, я був тоді зовсім недозрілий до завдання, що вже існувало у своїй остаточній формі, яку я не до кінця бачив чи розумів. Початки, що свідчить про моє цілковите нерозуміння завдання, були приховані, я просто організував собі, певна річ, без ейфорії, властивої моїй дружині під час організації подорожей, квитки до Гамбурга й ночівлю в Гамбурзі, купив дев’яностошестивідсоткову сірчану кислоту, залив її в малий дитячий водяний пістолет, куплений у крамниці «Дитячий світ», після чого пішов до гамбурзької Kunsthalle і, переконавшись, що в залі з рисунками Пауля Клее немає ні відвідувачів, ні охоронця, обстріляв дев’яностошестивідсотковою сірчаною кислотою «Золоту рибку» Пауля Клее, після чого, не потривожений ніким, вийшов із Kunsthalle через головний вихід, тримаючи пістолетик у правій кишені плаща. Чи Кривоклят, нищачи твори мистецтва, відчував полегшення у своїй жалобі?