Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Маринчина лялька 📚 - Українською

Читати книгу - "Маринчина лялька"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Маринчина лялька" автора Зінаїда Валентинівна Луценко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 27 28 29 ... 79
Перейти на сторінку:

Ще як Миросі було два рочки, якось гралися вони із Антосею на березі, попід ясенами. І тут – дорогою із села строєм йшли солдати. На плечах – грубі шинелі, ноги у чоботях.

– Ширє шаг! – командує командир. І солдати вибивають крок, збивають чобітьми густу пилюку.

От уже й порівнялися із дітьми.

Уже й минають…

Антося як сиділа собі в траві, так і сидить далі, тільки пильно дивиться. А Мирося раптом як зірветься на ноги!.. Та й кинулася бігти слідом.

– Тату! Тату! – кричить і хапає крайнього солдата за шинелю. – Таточку мій! Ти мій тато?

– Вон! – озирнувся солдат, ще й тупнув ногою. – Пашла отсюдова!

А Мирося не пускає, причепилася до нього, мов реп’ях, і біжить слідком, одне торочить:

– Тату! Тату!

Пам’ятала Мирося, либонь, що я їй розказувала: твій тато воював.

– Да атстанєш ти от мєня, ілі нєт?! – солдат різко вирвав кінець шинелі у Миросі з рук, пішов. А вона упала і ще довго потім лежала на дорозі, сама, сльози змішалися із порохом, і одне благала: тату, тату.

– Це не твій тато! – підняла її Антося. – Твій тато вмер, його німці вбили. А це – чужі дядьки! Нам треба від них втікати, і то швидко, бо ще повернуться і наб’ють! Або – застрелять. Ти бачила, що то солдати?

І Мирося встала на ноги та й ну щодуху бігти додому!


– Он, Миросю, он наш тато, – часом показувала я на фотографію, що висіла напроти печі, із Ілька.

Але Миросі що до того? Вона ніколи не бачила, не розуміла і не знала, що то таке – живий батько! Висить собі карточка – нехай висить. Як ікона. І Бога в очі не бачила – і тата теж.

А вже як трохи підросла і треба було пошити плаття! Щоб убратися у нього чи на Паску, чи на Різдво…

Матерію тоді купували в кооперації, і щоб пошити плаття, несли до Тетяни. Ніхто не умів так гарно скроїти й пошити плаття, як вона!

Я попросила, і Миросі Тетяна плаття пошила на виріст, бо вона була найменша із дівчат.

– Не буде вже після неї кому переходжувати, – кажу. – Крій, Таню, трохи на більше, аби ще на років кілька пригодилось.

– Добре!

І Тетяна пошила…

Я й сама гарно пам’ятаю те перше плаття – воно було коричневе, з дрібнесенькими синіми квіточками!

– Ну як? – обдивилася швачка Миросю, як та приміряла плаття.

– Дуже гарне, – нахвалюю Тетянину роботу.

– Гарне! – й собі каже з печі стара бабця Гелька, Тетянина столітня мати.

Заплатили ми гроші, а плаття Тетяна замотала у газету, ми понесли його додому.


Оце Миросі було щастя!

Вона як одягнула, та як крутнулася по хаті – а ніхто ж не бачить! Та й побігла до Гринюків. А там ходить, вештається, бігає туди-сюди, зазирає усім у очі – і теж ніхто не бачить!!!

Мирося ще трохи потерпіла, а тоді все-таки біжить додому. А вже у своїй хаті кричить-ридає:

– Казали, що гарне плаття?! Казали?! А ніхто на нього геть і не глянув! Ніхто й не подивиться у мій бік!

У Миросі істерика! Велике горе…

Ганя непомітно вийшла з хати – і вже у сусідів!

– Чого ж ви нічого не сказали? – докоряє родичам і сусідам. – Тож Мирося приходила до вас хвалитись новим платтям!

– Оце лихо! – сплеснула руками Олександра. – Кажи, хай іде назад!

Мирося хлипає, вмивається сльозами біля печі, у хаті сумно – наче мрець лежить.

– Йди знов до Гринюків, – Ганя відкрила двері із сіней. – Вони не мали часу.

Мирося, уже не так швидко, але знехотя таки встала і пішла. Заходить до подвір’я. А там на неї вже чекають!

– Ой, яке ж гарне плаття! – каже Олександра. – Ану ж підійди ближче, Миросю, я хоч роздивлюся матерію.

– А які ж рукава! А внизу яке хвилясте! – милується Настя.

– Гарне плаття! – це Іван.

– А скільки коштувало пошити? – питає Арсен.

– І так гарно до талії лежить… із поясом пристає! – хвалить Настя.

– Оце плаття, так плаття! – аж руки заломлює Олександра.

– Ну, ти, Миросю, тепер справжня дівка, бо в тебе вже є дівоцьке плаття! – це хвалить Степан.

1 ... 27 28 29 ... 79
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Маринчина лялька», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Маринчина лялька"