Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Маринчина лялька 📚 - Українською

Читати книгу - "Маринчина лялька"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Маринчина лялька" автора Зінаїда Валентинівна Луценко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 26 27 28 ... 79
Перейти на сторінку:
хіба тільки ті, що на придане дівчатам – стояли на скрині зверху.

Це коли надворі літо. А як надходила зима? Або – підуть дощі. Мої діти тоді лізли на широку піч, там сушилось просо. Так і лягали по ньому всі рядком. Тільки для Миросі на печі не було місця.

– Ти мала, то влізеш і під кагелко! – каже їй Іван і виштовхує Миросю з печі.

– Але там дуже тісно!

– Геть, іди звідси, я тобі сказав! – ще й надає стусанів під боки.

Тоді найменша моя дитина чіплялася руками за опічок, перехилялася донизу – пірнала у чорну вузеньку дірку над самою черінню. А там вже вмощувалася, як може, підгинала під себе ноги, та й засинала.

Прямо над Миросею був теплий комин, кагла закрита – піч вночі не топилась.

А вранці у хаті регіт! Діти мої позлазять з печі, та й починають видовбувати просо з тіла.

– Дивись, Марусю, у тебе в нозі повно застрягло, як намиста! – сміється Ганя.

– А в Івана у спині!

А то й уночі регочуть, поки повкладаються та поснуть. Я, часом, терплю-терплю той ґвалт і вереск, а тоді встаю із полу та й лізу до печі з кулаками.

– От я зараз як доберуся до вас, та як надаю духопеликів одному з другим! – погрожую, сварюся. – Втихомирюйтесь та й спіть! Вже скоро ранок!!!

На печі спати добре. У кагелці – вузькій норі, затісно. І Мирося вичікувала, аби всі поснули, та й вибиралася із тої дірки, налапувала хоч трохи собі місця поміж сестрами і братами, та й лягала.

А якось вночі захотіла вона «до вітру», прокинулася, сіла спиною до виходу, та й лапає рукою скрізь по стінах – аби злізти. І куди тільки поверне руки – а скрізь стіна. Мирося тягне руки вгору, але і там теж стеля! Страшно!.. Мирося як розплачеться! Всі добре повгрівалися, спали міцно, ніхто її не почув. То вона й полізла навпомацки спиною вперед, а тоді як полетить донизу, та й гепнулася на лежанку.

– А хто це там не нагріє собі місця?! – кричу. – Цитьте, бо я зараз і справді устану!!!

– Це я… – скиглить тихенько Мирося. – Я упала…

– Чого ти бродиш?! Швидко залазь на піч і спи!

Як був дуже кріпкий мороз, я тоді спала на лежанці. І коли зимний вітер свище, тоді й у нас у хаті стояв скажений холод. Звечора хіба протопимо осокою, та й діти лізуть усі на піч. А я притулююся збоку на вузесенькій лежанці; повертаюся спиною до стіни, зверху накриваюся кожухом і так і лежу, гріюсь.

У кутку кімнати стояло відро з водою, то бувало, що до ранку на ньому аж тонкий льодок примерзне! У шибці щойно засіріє, хто перший прокидався – пробивав той льодок кружкою, напивався води – і гайда назад, стрибав у тепле просо!

Ранок, усі лежать… Тільки ми із Ганьою мусимо-таки вставати, нам треба було худобу й птицю порати. А ще – занести віхоть соломи в хату або соняшничиння, кукурудзиння, щоб розтопити піч, зварити їсти – тої картопельки, що восени вкопали, і до неї – трохи огірків квашених, яких не встигли вкрасти влітку Іван з Миросею.

– Ану мені марш надвір, щоб не вешталися туди-сюди й не холодили вночі хати! – увечері командую і вигоню поночі дітей за двері. Вони вискакують, босі, прямісінько у сніг, усі разом біжать через двір – до гною, і там примощуються. Або ускакували у хлів, до корови – та й присідали до ясел.

– Гав! – лякає з-за кутка Іван Миросю.

– А-а-а-а! – кричить вона, і так і пудить по ногах. – Я через тебе о… сь!

10

Чомусь моя Мирося боялася дорослих чоловіків. Ще маленькою, як побачить на дорозі когось чужого – зчиняє страшенний галас.

Якось ішов попід нашу хату голова колгоспу, Кирикеша. А Мирося сидить собі у поросі на дорозі, та й грається – робить з попелу хатки. Не зогледілась вона, коли чужий дядько підійшов до тину – та як звересне! Зірвалася на ноги і летить до хати, і там не може вмовкнути, аж заводить!

Кирикеша став.

– Ну ти чого?…

Я вийшла з хати, привіталася з головою.

– Я ж її зовсім не займав… Я собі йшов…

– Та це вона у нас така – усіх чоловіків боїться, – пояснюю. – Ви ні в чому не винні!

Голова пішов собі далі, а Мирося ще довго боялася вийти з хати.


І чого вона ото так боялася? Може…

1 ... 26 27 28 ... 79
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Маринчина лялька», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Маринчина лялька"