Читати книгу - "Дике серце. Таємниця чоловічої душі"

добре їх люблять чоловіки? Чи діти променяться впевненістю? Ця ідея була б ледь не смішною, якби не була такою трагічною. Чоловіків убивають направо і наліво. Розкидані околицею, лежать уламки життів чоловіків (і жінок), які померли на рівні душі від завданих їм ран. Ви, мабуть, чули вислів: «Він лише на вигляд такий». Так, ті люди загубили своє серце. Набагато більше є живих, проте страшно поранених. Вони намагаються відповзти назад, але їм надзвичайно тяжко зібрати свої життя докупи; здається, вони далі зазнають ударів. Ви знаєте інших, які вже потрапили в полон і знемагають у в’язницях відчаю, згубних звичок, ледарства чи нудьги. Місцевість виглядає, мов поле бою, Нормандське узбережжя душі.

І справи саме такі. Тепер ми перебуваємо на останніх стадіях довгої і страшної війни проти людського серця. Я знаю — це звучить надто драматично. Я майже не вживав термін «війна» зі страху, що мене відкинуть як одного з групи «курчат»-християн, які бігають довкола, намагаючись підбурювати всіх через якийсь уявний страх заради просування своєї політичної, економічної і богословської справи. Але я взагалі не намагаюся нагнітати страх; я чесно говорю про природу того, що розгортається довкола нас… проти нас. І поки ми не назвемо ситуацію тим, чим вона є, ми не знатимемо, про що йдеться. Фактично, саме тут багато людей відчувають, що їх покинув чи зрадив Бог. Вони вважали, що коли вони стануть християнами, це певним чином покладе край їхнім турботам або принаймні значно їх зменшить. Ніхто ніколи не говорив їм, що їх перекидають на передній фронт, і вони насправді шоковані, що в них стріляють.

Хочеться повернутися до історичних подій. Після того як союзники відвоювали позиції на березі Нормандії, війна не закінчилася. У певному сенсі вона щойно почалася. Стефен Амбровз у творі «Громадянські солдати», коли союзники виграли війну. Багато з тих історій за своїм значенням є ледь не притчами. Ось одна розповідь про подію, що відбулася відразу після наступу, 7 червня 1944 року:

Бригадний генерал Норман «Голландець» Кота, асистент командира 29-ї дивізії, натрапив на групу піхотинців, яких німці затиснули в фермерському будинку. Він запитав командувача-капітана, чому його люди не пробували взяти будівлю.

— Сер, там сидять німці і обстрілюють нас, — відповів капітан.

— Гаразд, ось що я вам скажу, капітане, — відповів Кота, відщіпаючи від куртки дві гранати, — ви зі своїми людьми починаєте стріляти. Я беру зі собою невелику групу, а ви зі своїми людьми прикриваєте нас. Я покажу вам, як брати будинок з німцями». Кота повів свій взвод довкола живоплоту, щоб якомога ближче добратися до будинку. Раптом він вигукнув і кинувся вперед, за ним — взвод із дикими криками. Закинувши гранати у вікна, Кона з групою вибили передні двері, кинули кілька гранат усередину, зачекали на вибух, а тоді заскочили до будинку. Вцілілі німці, рятуючи свої життя, кинулися втікати через задні двері. Кота повернувся до капітана.

— Ви побачили, як захоплювати будинок, — сказав захеканий генерал. — Вам зрозуміло? Тепер знаєте, як це робиться?

— Так, сер.

Чого можна навчитися з тієї розповіді? Чому ці чоловіки були затиснуті? По-перше, вони виглядали здивованими, що в них стріляють: «Вони обстрілюють нас, сер». Хіба саме це не відбувається на війні — у вас стріляють? Чи ви забули? Ми народжені у світ, в якому йде війна.

Сцена, в якій ми живемо, не є комедією положень — це кривава битва. Чи ви не помітили, з якою смертельною точністю була завдана рана? Удари, які ви приймали, були далеко не випадковими. Вони потрапили в самісіньку мішень. Чарльз, про якого я розповідав, мав стати піаністом, але він уже ніколи не торкнувся інструмента. Я маю дар і покликання промовляти до сердець чоловіків і жінок. Але моя рана спокусила мене бути самітником, жити на віддалі від свого серця і від інших. Покликання Креґа — проповідувати Святе Письмо, як це робили його батько і прадід. Його раною була спроба відібрати цей дар у нього. Він чайка, пригадуєте? Все, на що він здатний — це «пронизливо кричати». Я ще не згадав про Реґі. Батько поранив його, коли він намагався досягнути успіхів у школі: «Ти такий тупий, ти ніколи не закінчиш коледжу». Хлопець хотів стати лікарем, але ніколи не пішов за своєю мрією.

І так без кінця. Рана завдана настільки цілеспрямовано і доречно, що просто не може бути випадковою. Вона була спробою вбити вас, скалічити чи зруйнувати вашу силу і вивести вас із рівноваги. Завдані нам рани були націлені на нас із вражаючою точністю. Сподіваюся, у вас вимальовується картина. А ви знаєте, чому відбувається така атака? Ворог боїться вас. Реально ви небезпечні. Якби вам вдалося насправді повернути собі серце, жити від серця сміливо, для ворога ви стали б великою проблемою. Ви зробили б багато… на користь добра. Пам’ятаєте, наскільки доблесним і ефективним був Бог в історії світу? Ви — пагін роду переможців.

Дозвольте мені звернутися до другого уроку притчі про день після наступу. Другою причиною, чому чоловіки лежали, приперті німцями, неспроможні рухатися, є те, що ніхто ніколи не показав їм, як брати будинок. Їх навчали, але не того. Більшість чоловіків ніколи не були ініційовані в доросле чоловіче життя. Ніколи ніхто не показував їм, як це робити і особливо, як боротися за своє серце. Недогляд багатьох батьків, культура, що розніжує і пасивна позиція Церкви залишила чоловіків без орієнтирів.

Саме тому я написав цю книжку. Я хочу сказати вам, що ви можете повернути собі своє серце. Але я мушу попередити вас — якщо ви повернете серце, якщо хочете, щоби рана зцілилася, а сила відновилася, якщо хочете знайти своє правдиве ім’я, вам доведеться за все це боротися. Зверніть увагу, як ви реагуєте на мої слова. Чи у вас всередині щось не ворухнулося, якесь прагнення жити? А чи не втручається інший голос, закликаючи