Читати книгу - "Дике серце. Таємниця чоловічої душі"

НАШ ПОШУК ВІДПОВІДІ

Найперше і найголовніше ми мусимо дізнатися про те, чого ніколи не чули або недобре чули від своїх батьків. Мусимо знати, хто ми такі і чи нам під силу бути чоловіками. Що нам робити з тим найважливішим питанням? Для того щоб допомогти знайти відповідь, дозвольте мені поставити інше запитання: що ви зробили зі своїм запитанням? Куди ви його відклали? Бачите, стрижневе питання чоловіка нікуди не дівається. Роками він може усувати його зі свідомосте і просто «давати собі раду з життям». Але питання не відходить. Цей голод настільки важливий для нашої душі, що він примусить нас знайти розв’язання. Насправді, він приводить у рух усе, що ми робимо.

Цієї осені я провів кілька днів із дуже успішним чоловіком, якого назву Пітером. Я зупинився в його будинку під час конференції на Східному узбережжі. Пітер зустрів мене в аеропорту, на новому джипі «Ленд Ровер» з усіма модними витребеньками. Гарна машина, подумав я. У цього чоловіка справи йдуть добре. Наступного дня він уже возив мене в останній моделі БМВ. Пітер мешкав у найбільшому будинку в місті і мав дім для відпочинку в Португалії. Все своє багатство він не успадкував від заможних родичів, а набув за чесно зароблені гроші. Він любив гонки «Формула-1», а також риболовлю. Мені він щиро сподобався як справжній чоловік. Проте Пітерові чогось бракувало. Здавалося б, такий чоловік буде впевненим, егоїстичним. Безперечно, таким він і виглядав спочатку. Але, провівши з Пітером час, я помітив, що він… нерішучий. У нього були всі ознаки мужности, але складалося враження, що жодна з них не виходила з правдивого центру.

Після кількох годин розмови він визнав, що почав дещо розуміти. На початку року від раку помер його батько. «Але, втративши його, я не плакав. Бачите, ми ніколи не були по-справжньому близькі, - пояснив мені Пітер. Здається, я знав, що він говоритиме далі. — Я ліз зі шкіри заради успіху… Та це мені навіть не приносило задоволення. Навіщо воно було? Тепер я розумію… Я намагався завоювати у свого батька визнання. — Після довгої сумної мовчанки Пітер промовив тихо, крізь сльози. — Ніщо з того не вийшло».

Звичайно, з цього ніколи нічого не виходить. Байдуже, скільки ви заробите чи куди дійдете у своєму житті, це ніколи не зцілить вашу рану чи не скаже вам, хто ви такі. Але скільки чоловіків купуються на таке.

Після багатьох років намагань досягнути успіху в очах світу, друг все ще вперто тримається за цю ідею. Сидячи в моєму кабінеті, стікаючи кров’ю від усіх своїх ран, він говорить мені: «Хто справжній жеребець? Той, хто заробляє гроші». Ви розумієте, що він не заробляє достатньо багато, тому все ще дотримується цієї ідеї.

Чоловіки кидаються в різних напрямках, намагаючись виправдати пошуки своєї душі. Ось Бред — добрий чоловік, який уже багато років прагне здобути відчуття значимости, ставши частиною якоїсь групи. Як він казав: «Завдяки своїм ранам я зрозумів, як повернути собі життя: я знайду групу, до якої можна пристати, з якою можна робити неймовірне і потрібне для інших — тоді я стану кимось». Спочатку це була правильна група дітей у школі, потім — команда з боротьби, а через багато років — правильна група проповідників. Це був час розпачливих пошуків, як сам визнав Бред. І пошуків невдалих. Коли на початку цього року справи в служінні, де він був задіяний, пішли кепсько, Бред зрозумів, що йому слід піти: «Моє серце розірвалося, і проявилися всі рани та стріли. Я ще ніколи не відчував такого болю. Слова просто верещать мені в обличчя — я нікому не належу. Мене ніхто не потребує. Я самотній».

Куди йде чоловік, намагаючись самоствердитися? До того, чим він володіє? До тих, хто звертає на нього увагу? Наскільки приваблива його дружина? Куди він ходить обідати? Наскільки спритний у спорті? Світ вітає суєтні прагнення: зароби мільйон, піди в політику, заслужи підвищення, забий гола… будь кимось. Вам не здається, що це схоже на глузування? Поранені повзуть по березі, під обстрілом снайперів. Але найстрашніше місце, куди заходить чоловік у своїх пошуках, місце, де кожен чоловік опиняється, незалежно від того, яким слідом він пішов, — це жінка.

ЗВЕРТАННЯ ДО ЄВИ

Згадується історія мого першого поцілунку з тією чудовою дівчинкою, в яку я закохався в сьомому класі і через неї гнався на велосипеді. Я закохався в Дебі того ж року, коли мій батько пішов з мого життя — коли мені було завдано найглибшої рани. Такий збіг у часі не був випадковістю. У розвитку юнака настає момент, коли в його життя повинен втрутитися батько. Цей момент настає ще у підлітковому віці, десь в одинадцять — п’ятнадцять років, залежно від хлопчика. Якщо таке втручання не відбувається, хлопець приречений на катастрофу; наступне вікно, яке відкривається в його душі, - це сексуальність. Із Дебі я відчував себе прекрасно. Тоді я не міг цього пояснити, не мав поняття, що насправді відбувалося. Але в глибині душі я знав, що знайшов відповідь на своє запитання. Красива дівчина вважає мене найкращим. Чого ще може хотіти хлопець? Якщо я знайшов Джульєту, значить, я — Ромео.

Коли вона пішла від мене, почалася довга і сумна історія пошуку «жінки, в чиїй присутності я почуваюся справжнім чоловіком». Я переходив від дівчини до дівчини, намагаючись знайти відповідь. Бути героєм для красуні — таким було моє прагнення, моє розуміння того,