Читати книгу - "Сигнали з Всесвіту, Володимир Бабула"

Невідомо, скільки б він отак читав, коли б у кімнаті раптом не пролунав знайомий голос:

— О, то наш пацієнт уже почав читати! Чи не зарано? Северсон швидко підвів голову. В дверях поруч Галльстрема стояла усміхнена Наташа.

«Може, вона тут уже давно? — раптом спало йому на думку. — Чи не дозволила вона мені піти пішки тільки для того, щоб скрізь випередити мене та попередити Галльстрема і весь Ярлсберг про мій приїзд?»

Посмішка в Наташі була таки лукава.

Було вже далеко за північ, коли до кабінету академіка Навратіла на дванадцятому поверсі Фізичного інституту в Празі зайшла «дівчина з Місяця», Алена Свозилова, і, поклавши на стіл великий картонний футляр, тихенько сіла осторонь.

Академік навіть не поворухнувся. Безперечно, він помітив дівчину, але не мав права розпорошувати свою увагу: саме в ці секунди він гарячково маніпулював кнопками електронно-обчислювальної машини.

Аж ось нарешті стихло легеньке шурхотіння; машина закінчила складні обчислення і викинула в нішу карточку з результатом. Академік Навратіл переписав цифри в блокнот, зітхнув з полегкістю, випростав плечі і посміхнувся до Алени на знак привітання. Вона відповіла йому тим же, аніскільки не ображаючись, — такий був стиль відносин між ними.

— Зауваження Чан-су слушне… — сказав академік так, ніби й не було майже двотижневої перерви в бесіді. — Один розум добре, а два ще краще. Траєкторію слід змінити за його пропозицією… А що у вас?

— Зайцев додержав слова! — переможно посміхнулась Алена. — Я хороший дипломат, правда ж?

Вона розв'язала стьожки і зняла кришку з футляра. Обережно витягла сувій креслень та густо списані аркуші паперу. Простелила їх на столі, притиснувши кількома предметами, що трапились під руки.

Академік швидко перебіг очима креслення й стовпчики цифр, його погляд затримався на останніх рядках доданого листа:

«…Це свідчить, що Ваша пропозиція — здійсненна. Проект атомної електростанції, який Вам надсилаю, перевірено численними експериментами.

Радий був би взяти участь у випробуванні на Місяці, — отже, не забудьте запросити! Розраховуйте на мене також і при реалізації Вашого відважного й величного проекту.

Навратіл схилився над великим, дбайливо виконаним кресленням.

— Погляньте, Аленко: електростанція доповнює наш проект просто-таки бездоганно!

— Еге, а погляньте-но сюди! — переможно простягнула Алена списаний формулами аркуш, — Петро Іванович віддає нам своє найновіше відкриття! Енергію атомних ядер буде використано на сімдесят дев'ять процентів!

— Не може бути! — підхопився Навратіл. — Це — фантастика… А втім… — він зосереджено перечитував розрахунки. — Так… так… Гм… Послухайте, та це ж просто як у казці!.. Ось що, люба дівчинко: спати сьогодні вам не доведеться.

— Хіба це первина? — жартівливо відгукнулась Алена. — Всім у Празі відомо, що академік Навратіл не витикає навіть носа з лабораторії; більш того, він втратив усяке уявлення про час…

— А й справді… — Навратіл замислився. — Який сьогодні день?.. Четвер?

Алена щиро засміялась:

— Ну, чи не правду я сказала?! Сьогодні субота, любий академіку! Субота, двадцять восьмого вересня…

— В такому разі до понеділка нам лишається ще два дні. Як ви гадаєте, чи встигнемо за цей час опрацювати весь матеріал і скінчити проект?

Дівчина трохи збентежилась:

— Ви хотіли б подати його на наступне пленарне засідання Академії?

— Я б хотів, люба дівчинонько, щоб цей етап вже лишився позаду, — засміявся академік. — Знаєте, важко носити свою мрію багато років у серці. Я не такий флегматичний, як вам здається: не забувайте, що я з Кийова-Словацького і очікування мене нервує… Можливо, проект відхилять, то було б шкода часу працювати над ним далі.

— Не можуть відхилити! Проект, безперечно, здійсненний. Але закінчити його за два дні… — Алена завагалась.

— …не встигнемо? — договорив за неї Навратіл. — Що це з вами сталося? Я не впізнаю вас!.. Чи не робив наш колектив значно більше, навіть за коротший термін? Якщо розподілимо завдання, то в понеділок вранці все буде готове. Треба тільки взятись як слід.

На обличчі Алени спалахнув рум'янець, що проступив навіть крізь загар.

— Не думайте, що я хочу втекти з поля бою перед вирішальною битвою. Але…

— Але?.. — академік поглянув на Алену здивовано, а потім ляснув себе по лобі: — Ах, так, я зовсім забув! Чекаєте на гостя!

— Я — ні. Але Академія… — поправила вона збентежено.

— Звичайно, звичайно. Я переплутав… Отже, Северсон прилітає до Праги сьогодні?

— Так, опівдні. З доручення Академії я маю супроводити його до Академічного містечка… А втім, Академія запросила Северсона за вашою порадою… — додала вона докірливо.

— Коли б не доктор Свозилова, я б не додумався до такої геніальної пропозиції. Побоююсь, що це був перший крок до того, щоб втратити свою найкращу співробітницю.

— Ви докоряєте мені так, ніби ревнуєте! — сказала ображено Алена. — Хіба ви не знаєте, яка для мене честь працювати з вами?.. А Северсон… Та я ж з ним тільки розмовляла кілька годин у Москві, а після того ми навіть не бачились…

— Гаразд, гаразд! — посміхнувся Навратіл. — Ви не розумієте жартів. От що: принесіть і перевірте ваш проект кухні — це забере у вас кілька годин. До дванадцятої впораєтесь — ну, то й їдьте