Читати книгу - "День на роздуми, Олександр Вікторович Зима"

— Я хотів тебе попросити, щоб ти допомогла влаштувати справжні заручини молодим. По-нашому. Товстун Х’ю підійде на роль свата. Потанцюємо, щоб стіни ходором… Нехай запам’ятають нас, га?

— А потім обов’язково втечемо. Сьогодні ж. На ранчо Доута, — прошепотіла Катя. — Я боюся за. тебе. Дуже боюся, — повторила Катя, не зводячи очей з високої леді в чорній парі.

— Мене звуть Хілда Брайнт, — по-російськи відрекомендувалася «чорна міс», як її одразу ж прозвала Катя. — Дуже приємно, що ви не погребували запросинами містера Макларена й дали змогу ближче познайомитися з молодими надіями росіян. Гадаю, ми ще не раз зустрінемося з вами, містер Острожний, і з вами, місіс Кет, — речитативом проспівала Хілда.

«Залізний голос у міс Хілди, — чомусь подумала Катя й ураз відчула, як незнайомий холод скував її тіло. — Я чула цей голос у підземеллі містера Гленда», — вжахнулася від здогаду Катя.

Хілда Брайнт здогадалася, чому враз зблідла росіянка, невдоволено блимнула на Вундстона, шепнула йому:

— Цього разу ви перестаралися, колего. Спробую вивести її з нервового шоку.

— Я повинен був запеленгувати її частоту. Не більше, — виправдовувався Х’ю, поспішаючи слідом за Хілдою.

— Вгамуйте свій апетит, колего, інакше ми втратимо основного пацієнта, — промурмотіла Хілда і вже на повний голос заговорила до Острожного, сідаючи біля Каті на шкіряний пуф. — Ваша дружина, напевне, побувала у підземеллі навіженого Гленда?

— Так, але… — спробував заперечити Павло, та Хілда не слухала його.

— Ви наївне дівча, місіс Кет. Надивилися жахів на фермі старого ідіота. Це однаково, що побувати в атомному пеклі, в яке тепер ніхто не вірить. Хіба що сам містер Гленд. Вам пощастило, що я завжди ношу з собою все необхідне, місіс. Одна хвилина — і вам зразу ж покращає. Ви навіть у снах більше не побачите атомних химер Гленда. Ви чули у підземеллі внутрішній голос, чи не так? — запитала Хілда Брайнт, і в її довгих тонких пальцях зблиснув жовтий промінець.

— Що ви робите? — вигукнув Павло й кинувся до Каті, але його схопив за руку Вундстон:

— Міс Хілда неперевершений практик. Навіть Президент гартував свої нерви в лабораторії міс Брайнт. У неї руки чаклунки. Краще пропустимо по келишку. Це допомагає. Чоловікам. Я намагаюся уникнути золотих голок міс Хілди…

— Я хотів би ще сьогодні відвезти дружину на ранчо Доута, — офіційним тоном заговорив Павло. — Гадаю, дружині буде спокійніше спати дома. Зрештою, вона мене про це просила, — наполягав Павло, не знаючи, скільки миль між загадковим ранчо і віллою Малькольна.

Вундстон зробив вигляд, що не почув Павлового прохання й пояснив йому Катину неміч:

— Це не що інше, містер Острожний, як магнітний шок. Якби ви їхали з Москви кіньми, було б усе гаразд, а літаки шматують магнітні поля, і ми стаємо велетенськими конденсаторами, сер. Треба лиш зуміти їх розрядити, і все стане на свої місця. Гляньте на місіс Кет! — вигукнув Х’ю, простягаючи келиха в напрямку веселого товариства, де всі навперейми просили Катю прийняти від Хілди якийсь подарунок. — Сперечаюся на тисячу гаванських сигар, містер Павел, що очі вашої дружини зараз світяться ясніше найчистіших сапфірів, а губи променяться вогнем справжніх троянд. І все це зробила ота некрасива чорна леді, - додав Х’ю, показуючи на усміхнену й збуджену чимось Хілду Брайнт.

— Де ви ховаєте мого чоловіка, панове? — запитала Катя, розколисуючи на пальці золотий ланцюжок з платиновою підвіскою у вигляді мініатюрного спрута з рубіновими цяточками вздовж вигнутих щупалець.

Ураз легко й світло стало на серці. Каті, як це не дивно, вже подобалася трохи зависока й худорлява, але лагідна й щедра міс Брайнт, веселий товстун Х’ю, тоненька й ніжна, мов лілея, Мері і сяючий від щастя Макларен у великих рогових окулярах… Он і її Павло — високий, з різкуватими рисами обличчя. Вродливішого чоловіка немає в світі. Їй хотілося, щоб усі звернули увагу на її Павла й оцінили не тільки його розум, а й чоловічу красу. Катя грайливо почепила ланцюжка собі на шию й з велеречивим жестом балерини опинилася перед Павлом.

— Музику! — звелів комусь Х’ю Вундстон і оголосив присутнім: — Танцюють прима-грація місіс Кет і доктор фізики містер Павел! Танець закоханих росіян. Перший танець на американській землі.

Катя не чула цих захоплених вигуків: вона дивилася в глибокі очі Павла й не могла збагнути німої перестороги. «Я зробила щось не так?» — питала поглядом й усміхалася, розколисуючи себе і його у хвилях вальсу. Вона не хотіла ні про що думати, лише б знати, що завтра і завжди буде високе небо, золоте сонце, трава і берег річки у сивих вербах, буде світ з далеким горизонтом і… Її Павло.

Острожний ніяк не міг відвести очі від химерної підвіски на Катиній шиї: щось непокоїло його, коли дивився на щупальця спрута. Можливо, сам факт, що Катя взяла з рук незнайомої американки недешеву річ? Чи проймав страх за те, що в кришталиках рубіну причаїлося зло, якого ще не збагнув ні він сам, ні його довірлива Катя? Була мить, коли Павло хотів зірвати підвіску й непомітно для Хілди Брайнт викинути в камін.

— Я щойно від Луїса! — почув збуджений вигук Хілди і мало сам не скрикнув: він раніше бачив таку підвіску, і вона ще тоді не сподобалась йому — у Каті на грудях перекочувалася гнутими гранями мініатюрна копія «Листа папороті» Луїса Тіффані.

«Але тут не видно зеленої поливи на вигинах листа. Чому нема поливи? Замість неї — чорні обриси перетинок листа. Здалеку нагадує химерний вітраж. Можливо, так і краще», — погодився Павло з невідомим йому копіїстом й відчув, що Катя якось обважніла, майже повисла на його руках і винувато усміхається, сонливо стуляючи повіки.

— Пробач. Чомусь страшенно хочу спати. Ти не турбуйся. Мері проведе мене в опочивальню. Я піду, ага?