Читати книгу - "1Q84, книга 2, Муракамі Харукі"

Дорогі для неї речі, одна за одною, як зубчики гребінця, вислизають з її рук. Щось у такому дусі. Пригадуєте?

— Так, пригадую. Я справді недавно так сказав. Але ж це було загальне судження. Я висловив свою особисту незграбну думку про гіркоту, яка наростає з віком. А конкретно я не мав на увазі Ясуда-сан.

— Але в моїх вухах це пролунало як попередження.

Усікава кілька разів хитнув рішуче головою.

— Нісенітниця! Ніяке це не попередження. Лише моє особисте загальне судження. Клянусь, я справді не знаю нічого про Ясуда-сан. А що, вона зникла?

Тенґо провадив далі:

— А потім от що ви сказали. Якщо я вас не послухаюся, то, можливо, це матиме на близьких мені людей небажаний вплив.

— Це правда. Я так сказав.

— І це не попередження?

Запхнувши хустинку в кишеню піджака, Усікава зітхнув.

— Можливо, це звучить як попередження, але й воно — загальне судження. Кавана-сан, про Ясуда-сан я не знаю нічого. Навіть її імені не чув. Клянусь усіма богами.

Тенґо ще раз придивився до обличчя Усікави. Цей чоловік, можливо, й справді нічого не знає про Кьоко Ясуду. В усякому разі, розгубленість на його обличчі здавалася правдивою. Та навіть якщо він нічого не знає, це не означає, що вони нічого їй не заподіяли. Просто не повідомили йому про це.

— Кавана-сан, вибачте за недоречну турботу про вас, але мати зв'язок з чужою дружиною небезпечно. Ви — молодий, здоровий парубок. І могли знайти собі не одну дівчину і не робити небезпечних кроків, — сказав Усікава, спритно облизуючи язиком крихти булочки на губах.

Тенґо мовчки поглядав на нього.

А тим часом Усікава вів далі:

— Ясна річ, стосунки між чоловіком і жінкою не вдається зрозуміти логікою. Адже моногамія містить у собі чимало суперечностей. Але, на мою скромну думку, якщо ця жінка вас покинула, то, можливо, для вас це добре. Я хочу сказати, що у світі є багато такого, чого краще не знати. Як от, наприклад, про вашу матір. Правда про неї може завдати душевної рани. І якби ви знали цю правду, то мусили б узяти на себе відповідальність за неї.

Нахмурившись, Тенґо на хвильку затаїв подих.

— Ви щось знаєте про мою матір?

Усікава легенько облизав губи.

— Дещо знаю. Наш експерт докопався в цій справі до дрібниць. Тому, якщо ви хочете знати про матір, то ми можемо передати вам інформацію про неї. Наскільки мені відомо, ви виросли, не знаючи про неї. Та можливо, ця інформація такого роду, що її не назвеш приємною.

— Усікава-сан, — сказав Тенґо й, відсунувши назад стілець, встав. — Я вас прошу, залишіть мене. Я не хочу більше з вами розмовляти. І в майбутньому вдруге зустрічатися. Так буде краще, ніж укладати з вами якусь оборудку, навіть якщо зазнаю шкоди. Мені не треба ні фінансової допомоги, ні гарантованої безпеки. Єдине, чого я прагну, — більше з вами не бачитися.

Усікава не виявляв жодної реакції. Мабуть, йому не раз говорили ще неприємніші речі. У глибині його очей навіть зблиснуло тьмяне світло, схоже на усмішку.

— Гаразд, — сказав він. — В усякому разі, добре, що я дістав від вас відповідь. Хоч і негативну. Пропозицію відхилено. Сказано чітко й зрозуміло. Так і передам начальству. Бо я — всього-на-всього їхній посланець. А ваша відмова не завдасть одразу шкоди. Я ж тільки сказав, що, можливо, завдасть. Усе може якось обійтися. Так було б добре. Ні, я не брешу, а щиро так думаю. Бо відчуваю до вас, Кавана-сан, прихильність. Хоча ви, мабуть, цього не хочете, але, зі свого боку, я не можу нічого вдіяти. Бо я, немов телепень, завів з вами якусь незрозумілу розмову. Та й зовнішність моя непоказна. А колись я людям подобався. І хоча, можливо, я завдав вам зайвого клопоту, я ставлюся до вас доброзичливо. Сподіваюсь, що ви, однак, досягнете в житті великого успіху.

По цих словах Усікава перевів погляд на свої короткі товсті пальці. Кілька разів їх перевернув, а тоді встав.

— Дозвольте попрощатися. Мабуть, я бачуся з вами востаннє. Постараюсь виправдати ваші надії. Бажаю вам удачі. Бувайте!

Усікава взяв зношений шкіряний портфель із сусіднього стільця і зник у людському натовпі кафетерію. Коли він ішов, студенти мимоволі перед ним розступилися. Ніби дітвора, що уникає страшного работорговця.

З телефону-автомата біля фойє підготовчої школи Тенґо подзвонив додому. Збирався за третім дзвінком покласти слухавку й ще раз подзвонити. Але за другим дзвінком Фукаері підняла слухавку.

— Ми ж домовилися, що я ще раз подзвоню після трьох дзвінків, — невдоволено сказав Тенґо.

— Я забула, — байдуже відповіла Фукаері.

— А я ж казав: не забудь.

— Ще раз подзвоните? — спитала вона.

— Не треба. Бо ти вже взяла слухавку. Поки мене не було дома, нічого підозрілого не сталося?

— Дзвінків не було. Ніхто не приходив.

— От і добре. Робота скінчилась, а тому я зараз іду додому.

— Недавно велика ворона прилітала й каркала за вікном, — сказала Фукаері.

— Вона завжди надвечір прилітає. Не турбуйся. Це в неї щось схоже на візит увічливості. Гадаю, що о сьомій я вже буду дома.

— Поспішайте.

— Чому? — спитав Тенґо.

— Карлики бешкетують.

— Карлики бешкетують, — повторив Тенґо. — В моїй квартирі?

— Ні. Десь в іншому місці.

— В іншому місці.

— Досить далеко. Але ти чуєш.

— Чую.

— Це щось означає? — спитав Тенґо.

— Якась подія станеться.

— Подія, — сказав Тенґо й задумався. — Яка подія?

— Точно не знаю.

— Її карлики спричинять?

Фукаері хитнула головою. Це передавалося через телефонну слухавку. Мовляв, невідомо.

— Бажано, щоб ви повернулися перед тим, як грім загримить.

— Грім?

— Якщо електричка перестане їздити, то ми залишимося наодинці.

Обернувшись, Тенґо подивився за вікно. Було тихе надвечір'я пізнього літа, без жодної хмаринки.

— Не видно, що грім гримітиме.

— Зовні не видно.

— Спішу, — сказав Тенґо.

— Бажано поспішити, — сказала Фукаері й поклала слухавку.

Вийшовши з підготовчої школи, Тенґо ще раз глянув на погідне надвечірнє небо й заквапився до станції Йойоґі.

І весь той час в його голові, ніби записані на стрічці, автоматично повторювалися слова, які сказав Усікава.

Я хочу сказати, що у світі є багато такого, чого краще не знати. Як от, наприклад, про вашу матір. Правда про неї може завдати душевної рани. І якби ви знали цю правду, то мусили б узяти на себе відповідальність за неї.

Десь бешкетують карлики. Мабуть, вони причетні до майбутньої події. А поки що небо чисте й зовні нічого не видно. Можливо, грім гримітиме, дощ падатиме й електричка зупиниться. Треба квапитися додому. Голос Фукаері мав дивовижну переконливість.

— Нам треба об'єднати сили, — казала вона.

"Звідкись от-от протягнуться довгі руки, — подумав Тенґо. — Нам треба об'єднати сили. Бо ми на світі класний дует".

"The Beat Goes On" .

Розділ 11

(про Аомаме)

Рівновага — це добро

Аомаме розстелила принесену синю мату для вправ з йоги на вкриту килимом підлогу спальні й звеліла чоловікові зняти верхню білизну. Він спустився з ліжка й скинув сорочку. А коли скинув її, то його тіло здалося ще більшим, ніж перед тим. На його повних грудях, без ніякого жиру, випиналися м'язи. На перший погляд його організм мав цілком здоровий вигляд.

Як веліла Аомаме, чоловік ліг долілиць на мату. Насамперед вона поміряла пульс на зап'ясті. Його серце билося виразно й лунко.

— Ви щодня робите фізичні вправи? — спитала вона.

— Та ні. Лише дихаю.

— Лише дихаєте?

— Трохи незвично, — уточнив чоловік.

— Як недавно в темряві? Глибоко, використовуючи м'язи всього тіла?

Лежачи долілиць, чоловік злегка кивнув.

Аомаме одного не розуміла. Таке дихання справді вимагало фізичної сили. Але хіба його досить, щоб підтримувати такий сильний організм у належній формі?

— Зараз моя процедура супроводжуватиметься болем, — монотонно попередила вона. — Бо якщо не болітиме, то це означатиме, що її ефект нульовий. Однак ступінь болю можна регулювати. Тому, якщо відчуєте надмірний біль, то не терпіть, а подавайте голос.

— Я хотів би відчути, який він, якщо такого болю ще не зазнавав, — сказав чоловік після короткої паузи з легким відтінком іронії.

— Жодній людині біль не приносить радості.

— Але ж процедура, яка супроводжується болем, допомагає, хіба ні? Я готовий зносити біль, який має сенс.

На мить вираз обличчя Аомаме змінився, і вона сказала:

— Зрозуміло. Обоє подивимося, який буде ефект.

Як завжди, вона почала із стретчинґу лопатки. Торкнувшись руками його тіла, Аомаме передусім звернула увагу на пружність його м'язів. Здорових, досконалих, що своєю будовою відрізнялися від утомлених, затверділих м'язів міських жителів, з якими мала справу у спортивному клубі. Однак водночас в Аомаме склалося тверде враження, що природному плинові крові в них щось перешкоджало. Так само, як сплавний ліс і сміття тимчасово загачують річку.

Взявши за лікоть, Аомаме крутнула чоловікове плече. Спочатку тиснула повільно, потім налягла дужче. Було ясно, що чоловік відчував біль. Будь-хто на його місці застогнав би. А він і голосу не подавав. І ритму дихання не змінив. Навіть не скривився. "Видно, витривалий", — подумала Аомаме й вирішила перевірити, як довго він витримає. Коли вона приклала ще більшу силу, суглоб лопатки глухо тріснув. Так стукає стрілка, коли поїзд переводять на іншу колію. На мить чоловік спинив дихання, але відразу повернувся в норму.

— Лопатка страшенно чимось забита, — пояснила Аомаме. — Але зараз вона вивільнилася. Потік крові відновився.

Вона застромила палець глибоко під лопатку. Колись ці м'язи були м'якими, тож якщо усунути їхню застояність, то вони відразу стануть здоровішими.

— Здається, мені дуже полегшало, — тихо сказав чоловік.

— І біль, напевне, помітно відчувався.

— Не настільки, щоб був нестерпним.

— Я також загалом витривала, однак від подібної процедури над собою, гадаю, закричала б.

— У багатьох випадках один біль під впливом іншого зменшується й обидва взаємознищуються. Відчуття — це річ відносна.

Аомаме приклала руку до лівої лопатки, намацала кінчиками пальців м'язи й переконалася, що вони були приблизно в такому ж стані, як на правій лопатці. Вирішивши перевірити, наскільки біль — відносна річ, вона сказала:

— А тепер попрацюю з лівою лопаткою. Напевне, відчуєте такий самий біль, як на правому боці.

— Я повністю покладаюся на вас. Про мене можете не турбуватися.

— Значить, можна не церемонитися?

— Не треба.

У тому самому порядку Аомаме виправила суглоб і м'язи навколо лівої лопатки.