Читати книгу - "1Q84, книга 2, Муракамі Харукі"

Як і було велено, без особливих церемоній. Якщо вона на таке зважувалася, то без жодного вагання найкоротшим шляхом досягала мети. Однак цього разу чоловікова реакція виявилася ще холоднокровнішою, ніж у випадку з правою лопаткою. Він досить природно сприйняв біль і тільки прогундосив щось у глибині горла. "Гаразд, подивлюся, скільки він витримає", — подумала вона.

Аомаме по порядку розім'яла чоловікові м'язи. Всі важливі точки зберігалися в контрольному списку її пам'яті. Вона могла пройти машинально цим маршрутом. Як здібний, безстрашний вартовий, що з кишеньковим ліхтариком у руці обходить серед ночі будинки.

Більшою чи меншою мірою кожен м'яз був чимось забитий. Як земля після жахливого стихійного лиха. Багато водних шляхів було загачено, греблі зруйновано. Звичайна людина, потрапивши в такий скрутний стан, не змогла б встати на ноги. І, можливо, навіть дихати. Міцне тіло й сильна воля підтримували цього чоловіка. І хоча він учинив мерзоту, Аомаме несамохіть відчула професійну повагу до його здатності мовчки переносити великий біль.

Його м'язи, одні за одними, вона щипала, силоміць ворушила, до крайньої межі згинала і розтягувала. І тоді щоразу суглоб глухо тріщав. Аомаме знала, що така процедура близька до катування. Досі вона розім'яла м'язи багатьом атлетам. Завзятим хлопцям, добре обізнаним із фізичним болем. Однак кожен з таких здоров'яків у певний момент під її руками обов'язково зойкав або видавав щось схоже на зойк. А цей чоловік ні разу не простогнав. Отакої! Але, судячи з того, що на його шиї виступав піт, можна було здогадатися, що він таки відчував біль. Потом почала вкриватись й Аомаме.

На розминання м'язів спини пішло приблизно півгодини. Після того, передихнувши, Аомаме витерла рушником піт на чолі.

"От дивина! — подумала вона. — Я прибула сюди, щоб убити його. У сумці маю спеціальну тонку плішню. Якби я приклала кінець голки у відповідне місце на його шиї й натиснула на її рукоятку, то на цьому все скінчилося б. Навіть не знаючи, що з ним сталося, чоловік умить утратив би життя й перемістився б в інший світ. І в результаті його організм звільнився б від усіх болів. Однак я, докладаючи всіх зусиль, намагаюсь хоч трохи зменшити страждання, яких він зазнає в цьому світі".

"Мабуть, тому, що мені доручили таку роботу, — думала вона далі. — Я мимоволі, з усіх сил стараюсь її виконати. Така в мене людська вдача. Якщо мені доручають довести до норми проблемні м'язи, то я беруся до такої роботи з великим запалом. Так само, якщо треба вбити певну людину й для цього є підстава, я й це роблю завзято.

Але, ясна річ, виконати два завдання одночасно не можна, їхні цілі суперечать одна одній, а методи виконання не мають нічого спільного. Тому за одним разом вдасться зробити тільки одне. Зараз я намагаюся хоч трохи повернути чоловікові м'язи в нормальний стан. Я зосередилася на цій роботі, мобілізувавши всі свої сили. А як закінчу її, то подумаю, що робити далі".

Водночас Аомаме не могла стримати своєї цікавості до незвичної хронічної хвороби цього чоловіка, до його здорових, досконалих м'язів, яким вона завдає великої шкоди, до його сильної волі й міцного організму, що дає йому змогу переносити страшний біль, отриманий як розплату за подаровану благодать. Аомаме хотіла побачити, що зможе зробити для нього і як його організм на це відреагує. Це була як професійна, так і особиста цікавість. "Якби я зараз його вбила, то мусила б негайно звідси забиратися, — думала вона. — І якби надто швидко скінчила роботу, то охоронці в сусідній кімнаті, можливо, щось запідозрили б. Адже я їх попередила, що процедура забере принаймні годину".

— Половину роботи закінчено. Перейдемо до другої половини. Можете лягти навзнак? — спитала Аомаме.

Як здоровенна морська риба, яку хвилі викинули на берег, чоловік поволі перевернувся навзнак.

— Біль невпинно відступає, — глибоко видихнувши, сказав він. — Дотепер я такого успішного лікування не зазнавав.

— Ваші м'язи зазнали шкоди, — сказала Аомаме. — Досить серйозної, з невідомої причини. Пошкоджені частини я намагаюся повернути якомога ближче до нормального стану. Це не просто й супроводжується болем. Але до певної міри мені це вдається. Ваші м'язи доброї будови, а ви можете зносити біль. Однак, що не кажіть, це часткове, а не загальне лікування. Воно не дає радикального вирішення проблеми. Поки причина хвороби залишатиметься невідомою, її симптоми не раз повторюватимуться.

— Я розумію. Проблема не вирішиться. Те саме не один раз повторюватиметься і щоразу стан здоров'я погіршуватиметься. Але якщо навіть таке часткове лікування хоч трохи зменшить біль, я буду вважати себе щасливим. Наскільки — ви, мабуть, не здогадуєтеся. Бо я навіть думав вживати морфій. Але стримався. Адже тривале вживання таких препаратів руйнує функції мозку.

— Продовжимо процедуру, — сказала Аомаме. — Як і перед тим, без особливих церемоній. Ви не проти?

— Безперечно, — відповів чоловік.

Викинувши з голови всі зайві думки, Аомаме самовіддано взялася до чоловікових м'язів. В її професійній пам'яті закарбувалася будова всіх м'язів людського тіла. Які функції вони виконують, з якими кістками пов'язані. Які властивості мають і за які відчуття відповідають. Вона по порядку перевіряла, розворушувала й оживлювала ці м'язи й суглоби. Як завзяті судді інквізиції, які випробовують болючі точки на людському тілі.

Після тридцяти хвилин вони обоє вкрилися потом і шалено дихали. Як двоє закоханих після несамовитого сексу. Якийсь час чоловік мовчав, не мала що сказати й Аомаме.

— Не хочу перебільшувати, — сказав нарешті чоловік, — але здається, ніби мені замінили частини тіла.

— Сьогодні вночі, мабуть, відчуєте щось схоже на другий поштовх землетрусу — м'язи сильно засудомить, і ви зойкнете. Однак не турбуйтесь. Завтра вранці все повернеться до норми, — заспокоювала Аомаме.

"Якщо завтрашній ранок буде", — подумала вона.

Чоловік сів, схрестивши ноги, на маті й, ніби випробовуючи організм, кілька разів глибоко дихнув. А тоді сказав:

— Здається, ви наділені особливим талантом.

Витираючи рушником піт з обличчя, Аомаме відповіла:

— Я роблю цілком реальні справи. В університеті вивчала будову та функції м'язів і це знання розширила на практиці. Де в чому покращила методику й створила власну систему. Я роблю тільки те, що видно очима й узгоджується з логікою. Взагалі правду видно очима й можна підтвердити фактами. Звісно, цей процес супроводжується болем.

Чоловік розплющив очі й зацікавлено глянув на Аомаме.

— Ви так думаєте?

— Що? — спитала Аомаме.

— Що правду видно очима й можна підтвердити фактами.

Аомаме злегка стиснула губи.

— Я не кажу, що будь-яка правда є такою. А лише у сфері, якої стосується моя професія. Звісно, якби у всіх сферах так було, то все стало б набагато зрозумілішим.

— Та цього нема, — сказав чоловік.

— Чому?

— Звичайні люди не хочуть правди, яку можна підтвердити фактами. Бо в більшості випадків, як ви сказали, вона супроводжується болем. І тому майже всі люди не хочуть такої правди, Вони потребують чогось гарного й приємного, що надає хоч трохи глибшого сенсу їхньому існуванню. І саме це породжує релігію. — Чоловік кілька разів покрутив головою і вів далі: — Якщо вчення "А" надає їхньому існуванню глибокого сенсу, то він або вона вважає його правдою. Якщо ж вчення "Б" робить його або її безпомічними і мізерними, то вони вважатимуть його брехнею. Це ж абсолютно зрозуміло. Тому, якщо хтось стверджуватиме, що вчення "Б" — правда, люди його ненавидітимуть, обходитимуть мовчанкою, а в деяких випадках навіть нападатимуть на нього. Для них не має значення жодна логіка чи підтвердження фактами, Більшість людей насилу зберігає душевну рівновагу завдяки тому, що заперечує, відкидає можливість своєї безпомічності й мізерності.

— Однак людський організм, за невеликою відмінністю, всі органи безпомічні й мізерні. Хіба це не самоочевидно? — спитала Аомаме.

— Це правда, — погодився чоловік. — Будь-який організм, за невеликою відмінністю, безпомічний і мізерний, так чи інакше, розпадається і зникає. Це — безсумнівна правда. А людська душа?

— Я зазвичай не думаю про душу.

— Чому?

— Бо не маю особливої потреби.

— Цікаво, чому не маєте? Бо хіба роздуми про власну душу, незалежно від їхньої ефективності, не є для людини обов'язковою роботою?

— У мене для цього є кохання, — коротко відповіла Аомаме.

"Ой-йо-йой, що ж це я кажу? — подумала вона. — Розповідаю про кохання чоловікові, якого зараз готуюся вбити".

На чоловіковому обличчі розплилося щось схоже на усміх — так вітер жене по тихому водяному плесу жмури. В ньому знайшло свій вияв природне й дружнє почуття.

— І самого кохання вам досить?

— Саме так, досить.

— Ваше кохання спрямоване на певну особу?

— Так, — відповіла Аомаме, — на конкретного чоловіка.

— Безпомічний і мізерний організм та світле абсолютне кохання... — тихо проказав чоловік і після короткої паузи додав: — Схоже, що вам начебто не потрібна релігія.

— Можливо, не потрібна.

— Бо сама така ваша позиція — це, так би мовити, релігія.

— Ви недавно сказали, що релігія пропонує скоріше гарну гіпотезу, ніж правду. А що ж таке релігійна організація, якою ви керуєте?

— Чесно кажучи, я не вважаю свою роботу релігійною діяльністю, — відповів чоловік. — Я тільки чую голос і передаю його зміст людям. Цей голос чую тільки я. І те, що чую, — це безсумнівна правда. Однак я не можу довести, що таке послання — правда. Я здатний лише втілити в життя кілька супутніх проявів благодаті.

Аомаме злегка прикусила губу й поклала рушник. Хотіла запитати: "Наприклад, якої благодаті?". Але передумала, бо в такому разі розмова затяглася б надовго. А їй треба скінчити важливу роботу.

— Може, ще раз ляжете долілиць? Наостанку розімну м'язи на шиї, — запропонувала вона.

Чоловік знову повернув на маті своє здоровенне тіло й виставив товсту шию.

— У всякому разі, у вас легка рука, — сказав він.

— Легка рука?

— Пальці, що випромінюють незвичну енергію. Гостре відчуття дотику, яке дозволяє вам знаходити особливі точки людського організму. Такими надзвичайними здібностями наділена дуже обмежена кількість людей. Завдяки навчанню і тренуванню їх не можна набути.