Читати книгу - "Академія Аматерасу, Наталія Ярославівна Матолінець"

Брюн, але й помислити не могла, що в минулому ця дзвінкоголоса дівчинка хотіла когось насправді позбавити життя.

— Отож я вирішила, що позбудуся винуватиці моїх бід. Але коли зважилася на це… — Примара заплющила очі, наче не хотіла бачити того, що відкривали їй власні спогади. — Моє тіло згоріло, моя душа була пошматована, а всі, хто дізнає´ться про мій гріх, як-от ви зараз, ніколи більше не можуть мене ні чути, ні бачити. Я проклята.

— Ти брешеш, — процідила Медея. — Брешеш, як і всі тут.

Брюн сумно осміхнулася.

— Дійсно, живі завжди брешуть. А я — лишень божевільна тінь. Усі мої причини вводити в оману загинули того ж дня, що і справжня я…

— Хто була та дівчина? — шепнула Рен. — Та, якій ти хотіла помститися.

Примара не встигла відповісти. Умить усе застигло — чи то Рен здалося, що все застигло, і вона не могла навіть вдихнути, хоч скільки силкувалася. Впала темрява — густа, непроглядна, моторошна, особливо посеред цієї підвальної зали, де ні вікна, ні виходу до світла. Вона клекотіла гнівом, обіцянкою помсти, обіцянкою затягти й не повернути, ніколи-ніколи, нізащо-нізащо. У темряві було щось.

Шурхіт майнув повз вухо Рен.

Удар — і темрява зникла, і світ зірвався з місця.

Пальці Медеї зіслизнули, ніж вирвався з них і задзвенів по кам’яній підлозі. Закс зірвався вперед, ногою відкинув зброю під стіну і відштовхнув Медею від Рен. Чорнявка повалилася на одне коліно. Вона притискала руку до чола. На підлогу капотіла кров. Ноги Рен дрижали. Плечі Рен дрижали. Від падіння врятували Заксові руки, що схопили за плечі. Червоні очі горіли, як два маяки. Одногрупник струсонув Рен і гиркнув щось, аби привести її до тями.

З коридору вийшла Нікта Ромі. Вона стискала темряву в лівій долоні, душачи її чи вбираючи в себе. У правій долоні дівчина стискала камінь. Другий — чи радше перший — лежав біля ніг Рен. Та помітила на ньому багряну пляму і врешті зв’язала все докупи: Медею з розбитим чолом, камінь — шурхіт — удар — і темряву.

— Тією дівчиною була я, — гукнула Нікта. — Мене хотіла вбити Брюнгільда Ньєрд. Але їй не вдалось. І так, Брюн, дякую, що затримала їх!

— З превеликою радістю! Тепер же мушу покинути вас… — Тінь зробила реверанс у повітрі й розвіялася, залишаючи по собі передзвін, у якому Рен вчулися слова прощання.

Над своєю заступницею вже нависав Тесс. Він шарпнув її за плече, насилу підводячи на ноги. Медея не пручалася. Студенти розгублено збилися в гурт і зиркали на Нікту, мов на породження Тартару. Закс відпустив Рен — вона тут же осіла на підлогу і намацала похололими пальцями поріз на шиї. Тонкий і пекучий, він більше не кривавив.

— Усе, я вичерпав свій ліміт пригод на сьогодні, — простогнав хлопець, прикладаючи пальці до розбитого чола.

Та пригоди не хотіли відступати, бо тієї ж миті підвищення посеред зали зайнялося темно-червоним полум’ям, з язиків якого поволі виступила постать.

Постать належала високому чоловікові. Коротке волосся наїжачилося на його голові й помітно диміло. Потерта обтисла футболка не приховувала могутньої статури. З-за плечей новоприбулого визирав пощерблений ефес меча і всуціль вкритий візерунками молот. Перш ніж його погляд натрапив на заціпенілих студентів, чоловік важко зістрибнув з підвищення — запилюжені черевики гахнули об кам’яну підлогу, мовби могли завиграшки проламати її.

— Що ви всі робите тут — ще й у таку годину? — Чоловік мигцем провів рукою по обличчю. Зникли дим у волоссі, пилюка з черевиків, зброя за спиною, а заразом і помітна щетина.

— Ти хто ще такий? — прошипіла Медея.

— Ого! — кошлаті брови шугнули вгору. — Та Ама набрала для цього курсу винятково хамовитих невігласів!.. Що тут, заради маківки Олімпу, відбувається? Даю вам три секунди, щоб пояснити ситуацію.

— Нічого особливого, — недбало кинула Нікта. — Одна неврівноважена особа вирішила відкрити перехід в інші світи та зарізати іншу неврівноважену особу. Але все вирішилося.

— Ініціатор хто?

— Осьо, — Нікта кивнула в бік Медеї.

— Ага. Дякую, — чоловік, за мить опинившись поруч із чорнявкою, торкнувся пальцем її чола. Дівчина впала прямісінько на його руки, не мовивши ні слова.

— Що ти робиш? — злякано гаркнув Тесс.

— Що

ВИ ]]> робите! — незнайомець блиснув грізним поглядом, тоді підхопив Медею, ніби та важила не більше ніж пір’їнка, і перекинув через плече. А тоді повернувся до студентів. — Я ваш бог. Ваше нещастя. І ваш новий викладач. Тому вимагаю звертання на «ви». А тепер чешіть звідси. Швидко. З усіма причетними до цієї метушні поговоримо завтра.

Чоловік швидко перетнув залу і як був — з Медеєю на плечі — пірнув у темряву коридору.

— Що

це ]]> , заради Тріади, було? — пробубніла Нікта.

За мить виявилось, що новий викладач має чудовий слух, бо з коридору долинув його крик:

— Торарей! Віднині

це ]]> називати виключно пан доцент Торарей ]]> !

Розділ 8

Ризиковані кроки

Аматерасу, попри прогнози Закса, ні на кого смертельно не розізлилася наступного ранку.

— Ти абсолютно безвідповідальна! — заявила натомість Діке.

— А що я мала думати, коли ніхто нічого не пояснював? — спробувала виправдатись Рен, хоча подробиці вчорашньої ночі стояли перед очима надто яскраво.

«Як я могла взагалі на це підписатись?» — Думки вкотре закипали, але зустріч із директоркою — а вона особисто говорила з кожним героєм-зникальником — розставила все на місця.

— Любите шоколад? — саркастично спитала Аматерасу і, не чекаючи відповіді, продовжила: — Згідно з нашими записами, Медея не мала виняткових сил божества, зате в неї були

видатні ]]> чаклунські вміння. Вітаю, вас зачарували, Савітрі. Вас і всіх інших. Усіх, хто ревно плекав свої слабкості.

— І яке моє покарання? — зітхнула дівчина. — Уже ширяться чутки, що Медею на місяць відсторонили.