Читати книгу - "Академія Аматерасу, Наталія Ярославівна Матолінець"

— Усе правильно. Вашій однокурсниці час прийти до тями й осмислити свої плани на майбутнє. У рамках правил Академії. Бо я б не хотіла вживати до неї

суворих заходів. ]]> А ви, наскільки бачу, не потребуєте канікул, Савітрі.

Ні слова про покарання. Не вірячи раптовому щастю, дівчина посміливішала й спитала:

— Зникальники показували мені список потенційних жертв того синдрому. Які шанси, що я… що хтось із них зникне?

— Найвищі — і водночас мізерні, — Аматерасу втомлено зітхнула і зовсім неофіційно присіла на край столу. — Усе просто, Савітрі. Що більше ви про це думаєте, то більше втрачаєте зв’язок із реальністю. Треба просто зростити в собі впевненість. Те, що кожен з вас прийшов сюди, — це вияв

неймовірно ]]> сильного бажання ]]> . Не треба нехтувати цим. Заради безпеки Академії ми не розкриваємо природи синдрому зникнення. Але, мабуть, час переглянути це правило й оголосити повний список кандидатів. Щоб не з’явилися ще такі розумники, як Медея Надаль.

— Вона казала про якісь Слова, — згадала Рен. — Що вступити насправді можна, лише якщо ти є в них. І що потім слабких студентів відсіюють.

— Нахабна брехня, — хмикнула директорка. — Слова існують — вони справді потрібні. Це записи. Історії минулого. Практика показує, що студент неодмінно пов’язаний зі Словами про себе. А для нас, викладачів, це можливість дізнатись, які боги зростають в Академії і як їхній візит

пережити ]]> . Уже явно не для того, щоб когось кудись відсіювати!

— А ці Слова можна почитати? — Рен загорілась раптовим бажанням дізнатись їхній зміст, особливо в частині, де йшлося про таку собі Савітрі.

— Ні. Вам нема потреби їх знати. Колись, ще в часи мого навчання, практикували доступ студентів до Слів, і це не призвело ні до чого хорошого.

— Тому ви вирішили стати директоркою і змінити це місце? — спитала Рен, проте хвилина відвертості вже добігала кінця, тож Аматерасу зиркнула в її бік зі звичним холодом.

— Я не обирала цього, Савітрі, — в мене не залишилося вибору… А тепер, заради богів, ідіть. Надалі приділяйте навчанню таку саму увагу, як стороннім речам. Недарма ж я відправила вас у таку сильну групу.

— Тебе відчитали? Теж відправлять геть, як Медею? Чи митимеш підлогу в підвалі, доки посивієш? — Нікта дуже своєрідно тішилася, коли Рен вийшла з кабінету директорки.

— Ні, тільки порекомендували старанніше вчитися.

— Для тебе це найгірше покарання. — Іронічна усмішка Закса Нортона сьогодні сяяла яскравіше, ніж зазвичай, мовби говорила: «Ти мені до гробової дошки тепер винна!»

— І не кажи, — Рен глипнула на Закса, на його забинтоване чоло і вирішила не сперечатися.

Якби не він та Нікта, то її б тут уже не було.

— Аматерасу на вас чекає, — повідомила Рен.

Одногрупники перезирнулися й підійшли до темно-брунатних дверей кабінету. Дівчина присіла на підвіконня навпроти і вирішила зачекати. Вона достеменно знала, що мусить спитати в Нікти щось про обставини загибелі Брюн Ньєрд. Та що більше Рен про це думала, то важче було пригадати, а що ж її так зацікавило. А за кілька хвилин очікування ім’я Брюн вивітрилося з думок і спогадів. І — як примара й попереджала — не залишилося нічого.

* * *

8060 рік 7 кроку Колеса Долі

Коридор здавлював могильною темрявою, і ця ж темрява була в очах суперниці.

— Слова мовлять, що поруч із ним має бути велика богиня! — процідила Герес, знаючи, що ніхто не може сперечатись зі Словами. Бо вони істинні.

— Ось ти сама це й сказала! — осміхнулась чорнявка.

— Тобі просто пощастило: прийшла сюди перша і змогла справити враження.

— Слухай, Герес… — Усмішка розчинилася в темряві. — Він любить мене не тому, що я прийшла перша, друга чи остання.

— Тоді я позбудуся тебе, — глухо відповіла Герес і провела рукою по волоссю. — Я

теж ]]> велика богиня, врешті-решт.

— Он як. — Аматерасу неуважно поправила шпильку з рожевими перлами. Його дарунок. Вона навмисне привертала увагу Герес до його дарунків, знаючи, що це ранить її. — Коли ти так любиш Слова, то звернімося до них. Ти,

без сумніву ]]> , велика богиня. Радій. Але й не забувай, що я — верховна. Найсильніша. Та, що осяює небо. Що, спробуєш позбутися?..

Герес не відповіла, хоча сотні проклять так і норовили зірватися з її язика. Аматерасу навмисне повільно пішла геть, така врочиста й погордлива, мовби справді закликала всадити кинджал у її відкриту спину, що біліла в низькому вирізі сукні. Та Герес, попри всю свою ненависть, знала, що не зробить цього.

— Ти бажаєш перемогти її? — У темряві зайнялися два бурштинові вогники.

Дівчина здригнулася: незнайомка виступила з тіні, мовби була її частиною. На тлі сіруватої потемки шкіри яскріли лише темні губи й очі.

— Можеш не відповідати прямо. Та я знаю, що нам по дорозі, — вела далі незнайомка. — Я маю ті ж цілі, що й ти. Давай-но знайомитись, велика богине Геро.

— Нині моє ім’я Герес Деа Юн, — відказала дівчина, яка хоч і знала про Геру — своє правтілення, та воліла носити нове ім’я.

— Ну й гаразд. А я Геката.

* * *

Безсумнівний переможець конкурсу «найпривабливіша усмішка року» сидів на лавці у дворі. На його обличчі лежала незвична тінь замислення і ще тінь кленових листочків.

— Привіт. — Рен підійшла до хлопця. — І чому ж це тебе не було вчора? — Вона присіла на лавку і вимогливо подивилась на одногрупника, певна того, що він не міг не знати про нічну історію — вся Академія від ранку повнилася розмовами про втечу зникальників.

Амон потупився.

— Помираю від сорому, люба Рендалл. Мені ж, бачиш, ніхто не повідомив про вчорашній «захід», як і про смертельну умову. Мені б у житті не спало таке на думку! Я розумів, що Медея не