Читати книгу - "Секрет Світлячка, Олена Гуйда"

– Відчуваю аромат кохання в повітрі, – відразу розпливлася в задоволеній усмішці Мелані, прокоментувавши основне. – Одразу це зрозуміла, коли вас побачила у шинку. Ідеальна пара.

А я мало не застогнала, розуміючи, що формулювання ролі не відіграють зовсім. І сперечатися ж немає сенсу. Мелані взагалі була твердо впевнена, що в дитинстві наїлася золотого пилку сунари і тепер напевно відчуває, кому судилося бути разом.

– Давай тільки без передбачень довгої та щасливої. Добре? – Попросила я.

Мої думки тепер такими райдужними не були. Відчуваю вже, як Горенґвілем повзуть отруйними зміями плітки, розбухають і розростаються від будинку до будинку. І до вечора перетворяться якщо не на дракона, то як мінімум на виверну.

Ох-хох! Вбити його мало, худобу.

– Як скажеш, – надулася Мел, явно вже заготовивши мені пророцтво пишного весілля і десятка спадкоємців. – Але питання про мою долю не знято. Ти пообіцяєш познайомити мене з тим самим темним. Обіцяєш?

О, велика праматір!

– Спробую зробити все, що в моїх силах, – зітхнувши, здалася я.

– Ось і прек... – Почала подруга, але кинула погляд углиб коридору і її обличчя набуло якоїсь жорсткості. Навіть агресивності. – Прокляття на його голову.

І я підняла погляд, вже чудово розуміючи, кого побачу. Але від розуміння зустріч приємнішою не стала.

– Світлячо-ок, – окинувши мене нечитаним поглядом і гидливо скривившись, протягнув Етклонер досить голосно, щоб привернути увагу мало не всіх, хто знаходився в коридорі. І йому це вдалось. На нас тільки сліпий не глянув. – Здивований! Думав, сьогодні тебе навіть не побачу.

– Я б рада тебе взагалі ніколи не бачити, – відповіла я, піднімаючись з підвіконня і маючи намір піти. Далі від Етклонера та його бажання влаштувати скандал на всю академію.

Але він відразу заступив мені дорогу.

– А кого рада бачити? Офіцера? – прошипів він мені в обличчя. І його фізіономія тут же змінилася, випускаючи назовні те чудовисько, що він так старанно ховав за гарною маскою. Правду кажуть, зовнішня краса – ніщо, якщо всередині ти виродок.

– Та гоблін з перепою приємніший, ніж ти, – випалила я, спробувавши обійти Етклонера з іншого боку, але він знову заступив мені шлях. Гаразд. Скандал так скандал. Я підняла погляд і дозволила собі глузливу посмішку: – А вчора ти не був такий сміливий і балакучий. Буквально випарувався, щойно відчув, що противник може надавати тобі по зубах.

І теж не намагалася навіть понизити голос. Хочеш гри на публіку – отримуй.

По обличчю красеня Тео пройшла судома, наче він старанно стримувався. Але все-таки вишкірився і процідив крізь зуби:

– А ти не думала, що буде, коли загін покине місто?

– Це вже не важливо для Трісс, – між іншим, зронила Мелані, все так само сидячи на підвіконні. Я обернулася, скинувши брову і буквально благаючи промовчати. Я вже знала, що вона скаже далі. Але Мел усміхалася, розглядаючи тільки свої нігті. – Трісс тепер цілитель імперського бойового загону. Отже, – вона глянула на Етклонера і переможно посміхнулася. – Подавись своїми погрозами. І змирись нарешті з тим, що Трісс тебе просто відшила. Припини за нею волочитися, як ганчірка для підлоги. Не кохає вона тебе, Етклонер. НЕ КО-ХА-Є!

Ну от тепер точно скажуть, що місце я здобула не завдяки моїм заслугам у навчанні. Хоча... все одно сказали б. А так, хоч насолоджуватися виглядом перекошеної пики Етклонера.

Життя налагоджується!