Читати книгу - "На шляху до твого серця, Вікторія Хартманн (viktoria hartmann)"

Я торкаюся її талії руками, але вона відштовхує мене.

— Не чіпай. Я ж просила. Я тільки поговорити хочу.

— Поговоримо коли ти протверезієш.

Гратися із нею у мене не було часу. Та і людей лякати на вулиці мені не хотілося. Вибору не було, тому я змушений був перекинути її собі через плече і заносити до готелю.

— Відпусти мене!

Амелія кричить, б'є мене руками по спині (до речі, досить боляче) і щипає.

— Заспокойся.

Заходячи до готелю, на нас витріщається Крістоф, який працює сьогодні вночі і хутко виходить з-за стійки.

— Куди Ви її несете?

— До себе в номер. Я знайшов її п'яну біля дверей готелю, — відповідаю, прямуючи до ліфту. — Не хвилюйся. Я просто вкладу її спати. Маркус ще в готелі?

— Так, пане Філц.

— Подзвони йому і попроси зайти до мене. Скажи, що потрібна допомога із Амелією.

— Добре. Ми разом прийдемо.

— Не потрібно. Працюй. Ми впораємося без тебе.

— Ви думаєте, я справді залишу її п'яну наодинці із Вами?

— Натякаєш, що я можу її звабити?

Крістоф мовчить і важко видихає повітря з легень. Він повертається до стійки під бурмотіння Амелії, в той час як я несу її до ліфту, кладу на ноги і натискаю кнопку з потрібним мені поверхом.

— Навіщо ти так піклуєшся про мене? Ти міг залишити мене поруч із Крістофом, або відвезти додому і залишити.

— І ким би я був після цього?

Я тримаю її руками за талію, аби вона не впала, хоч і недостатньо п'яна для падіння. Але хто знає Амелію?

Коли ліфт прибуває на потрібний нам поверх, я веду її до номеру. Вона, на диво, вже не кричить, не виривається, і взагалі мовчки та спокійно йде.

Зайшовши до номеру, я відвів дівчину до спальні. Її маленьку сумочку я залишив на столі у вітальні, аби не заважала.

Амелія сіла на ліжко. Я присів навпроти, знімаючи з неї кросівки. Вона тихо сиділа, спостерігаючи за мною.

— Навіщо ти пила?

— Тому що на тверезу голову я не змогла б тобі розповісти все.

— Я не чекаю, щоб ти мені все розповідала. Це твоє життя і тобі вирішувати, що розповідати, а що ні. Якщо ти дійсно захочеш розповісти, то це може почекати до завтра. Ти повинна бути тверезою для цього, інакше пошкодуєш.

— Ні, будь ласка, — бормоче вона, коли я беру її за плечі і змушую лягти. — Я дуже хочу розповісти.

— Спи. Ми завтра про це поговоримо.

Я вкриваю Амелію покривальцем, аби їй не було занадто жарко вночі, але й щоб не змерзла. Добре, що вона не випила більше, інакше на мене б чекала ще одна безсонна ніч поруч із нею. Хоча, якщо вона так легко сп'яніла від трьох келихів, то все ще може бути попереду.

Я чую, як до номеру входить Маркус. Тільки він без жодного стуку так заходить. Амелія вже лежить із заплющеними очима, що означає, що вона засинає. Я радий, що вона не з тих людей, хто майже неконтрольований у такому стані. Для нетверезої людини вона досить спокійна.

— Доброї ночі, чортеня, — кажу я і збираюся йти, але дівчина бере мене за руку.

— Рік тому... — бормоче вона напів сонно, — моя подруга розбилася в автомобільній аварії. Я у відчаї довірилася не тій людині,  — вона солодко причмокує губами, як це роблять немовлята. — І він... — вона замовкає.

— Що він зробив? — запитую я, згинаючись і закладаю пасмо волосся їй за вухо, тому що волосся падає дівчині на обличчя. — Що він зробив, Амеліє? — запитую я, трясучи її за плечі, але дівчина вже майже заснула і не реагувала.

Чорт забирай! Я тепер повинен всю ніч здогадуватися, що із нею сталося?!

— Він мало не зґвалтував мене... — ледь бормоче Амелія і засинає.

Я повільно та обережно відпускаю її плечі і зажмурюю очі, тому що її слова наче вдарили мене ножем.

Тепер я все розумію.

Я вкриваю Амелію по шию, поки вона солодко спить на боку, і опускаюся нижче, щоб залишити поцілунок на її лобі. Після цього я тихо виходжу зі спальні і зачиняю двері.

Сьогодні заснути мені точно не вдасться.

Я йду до вітальні, де сидить Маркус. Він приніс таблетки, які знімають біль і залишив їх на столі.

— Дякую. Я знав, що можу на тебе розраховувати, — кажу я, знімаючи футболку.

Йду до шафи і беру чисту футболку, зверху якої одягаю джинсову куртку.

— Ти куди?

— Приглянь за Амелією. Я скоро повернуся. Можеш заночувати у сусідньому номері. Я попрошу Крістофа забронювати на моє ім'я.