Читати книгу - "Шалений Бос, Iрина Давидова"

Далі дні полетіли як скажені. Здавалося б, очікування весь час тягне час, але в нашому випадку було якось інакше. А можливо, через те, що я працювала, а вихідні завжди швидко пролітають. Але в будь-якому випадку нудьгувати було ніколи.

Ми кожен день зідзвонювалися з Денисом по відеозв'язку, іноді пустували, але частіше просто спілкувалися. Часом у нього траплялися напади гніву. Річ у тім, на роботі до мене мужики пристають. Хоча це було зовсім не так. Та й кому я там потрібна? Звичайна офіціантка. Допізна зароблялася, потім без сил їхала додому і відсиплялася. До речі, про машину і водія Суботін теж потурбувався. За це я була щиро вдячна. Більше не доводилося сидіти чекати громадського транспорту. А може, Денис боявся, що мене ще хтось спокусить? Ну так, я теж не дівчинка роздача. Через дрібниці не розмінююся, і спати з усіма підряд не в моєму стилі.

В цілому все було чудово: робота, будинок, рідкісні прогулянки по парку і цікаві серіальчики по телевізору у вітальні. Гроші, які для мене залишив Денис, я так жодного разу і не взяла, про що він, до речі, в курсі. Тому що йому так і не прийшло повідомлення про зняття готівки або про оплату. У холодильнику виявилося дійсно багато продуктів. А скільки мені потрібно одній? Так, по дрібниці докуповувала щось, і то за свої гроші. Особливо балувати себе я теж не збиралася. А ось Бетмена погодувати з дороги мені дуже навіть хотілося. Тому я в інтернеті знайшла кілька цікавих страв, які й збиралася приготувати босові.

І все було добре, поки за два дні до приїзду Дениса я не відчула себе погано. Довелося навіть звернутися в клініку, де, власне, мені й повідомили, що у мене буде маленький Бетмен. Я вагітна!

Що робити далі, я не розуміла, і боялася говорити про це Суботіну телефоном. Здавалося, що така новина повинна повідомлятися особисто, очі в очі. Тільки ось що буде, коли він дізнається?

Насправді вимальовувалася дуже складна картина. Я й гадки не мала, як Денис відреагує на цю новину. А сама... мені знадобиться дуже багато сил.

І ось тут, як на зло, останні два дні до приїзду чоловіка просто тяглися, як гума. Я постійно нервувала, кусала губи та продумувала, як краще повідомити таку важливу новину.

Але вирішила одне! Що як тільки він приїде, я відразу ж все розповім, тому що приховувати довше у мене просто немає сил.

Вечерю я все одно приготувала, навіть попри те, що мене нудило. Ближче до вечора привела себе в порядок, напилася ромашкового чаю і занервувала ще більше, коли в замковій щілині почувся поворот ключа.

 - Денис, - видихнула я, і побігла йому назустріч.

Він поставив сумку на стілець і обернувся до мене. Погляд згаслий, обличчя стомлене, немов пару ночей не спав.

 - Денис, - знову видихнула я і рвучко пригорнулася до його грудей.

Все-таки скучила.

 - Мені потрібно дещо тобі повідомити.

 - Зважилася? - прохрипів він, а я різко подивилася в його очі.

 - Ти дізнався? Прости, я не могла сказати відразу, боялася. Думала ти розгніваєшся. Адже ми так випадково, і... Денис, я вагітна і хочу цього малюка.

Обличчя Суботіна витягнулося, в погляді читалися подив і паніка?

 - Ти не про це?

 - Я не про це, Естель... - хмикнув він і тут же грубо додав, - або як краще тебе називати? Вероніка? А в чому ще ти мені брехала?

Моє серце пропустило удар. По тілу прокотилася хвиля спеки, і мені раптом так сильно захотілося втекти звідси. Але я стояла немов прикута, не маючи сил відірвати ноги від підлоги та зробити хоча б крок.

 - Вероніка Вікторівна Воронова. Так? Я не переплутав?

 - Денис...

 - Ти брехала мені весь цей час, Лиса! - зло прошипів він, міцно стискаючи кулаки.

 - Я не брехала, Денис. Вероніка, її більше немає. Вона залишилася в минулому.

 - Ти ходиш з фальшивими документами та вдаєшся Естель Вербицькою, якої й в помині не існує, - його слова хльостко били по моїх почуттях. Я розуміла його злість, але хотіла все пояснити. - Цікаво, а коли ти збиралася сказати мені, що відсиділа п'ять років у в'язниці за вбивство?

 - Це... це все...

 - Моїй дитині не потрібна мати вбивця, - виплюнув він, змушуючи подивитися в його очі, - народиш - і забирайся на всі чотири сторони.

 - Ти нічого не знаєш.

 - Пішла геть, бачити тебе не хочу.

По щоках покотилися сльози, горло скувало спазмом, не дозволяючи більше сказати й слова.

 - Позову, коли знадобишся. Забирайся геть!

Друга частина історії "Малюк для Боса"

Буду рада бачити вас у продовженні)

Кінець