Книги Українською Мовою » Червоні на чорному сліди, Ірина Цилик 📚 - Українською

Читати книгу - "Червоні на чорному сліди, Ірина Цилик"

313
0
08.07.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Червоні на чорному сліди" автора Ірина Цилик. Жанр книги: ---. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 27 28 29 ... 40
Перейти на сторінку:
дуже приємно. Але оскільки довіра до Гасиної самостійності ще не сягнула так далеко, щоб дозволити їй користуватися електроприладами, то мама варила суп і заливала його до термоса. Ввечері, вертаючись додому після репетицій або вистави, вона мусила знаходити термос порожнім — і все тут. Але ж відомо, що Гася не терпить ніякого супу! І немає нічого дивного й надзвичайного в тому, що дуже скоро вона винайшла різні способи спустошення того дурнуватого термоса. Ось лише завершилася ця історія не дуже добре.

На Новий рік у школі влаштували свято, й Гасі виділили роль Галинки-малинки. Мама пошила їй неймовірно гарний костюмчик малинового кольору, зробила шапку у вигляді ягідки й купила тоненькі колготки з блискітками, від чого Гася цілий день перебувала у стані страшенного збудження й очікування свого виходу. І ось уже незвично гарна й духмяна Таїсія Іванівна в рожевій сукні схвильовано давала останні вказівки акторському складу класу, вже давно були приготовані на партах тістечка й лимонад для подальшого бенкету, вже розсілися майже всі батьки на свої місця у невеличкій актовій залі, а мама з невідомих причин запізнювалася. Як вона може, — думала Гася і стискала кулаки від злості.

Між тим, настав час, і завіса безжально відкрилася, не чекаючи спізнілих глядачів, як і в будь-якому нормальному театрі. Вистава почалася. Спершу тремтячими голосами почитали віршики всі казкові герої, за ними «відстрілялися» лісовички-боровички та звірята-малята з плюшевими вушками і хвостиками, настала черга рослинного світу, й Галинка-малинка за руку з Сашком-ло- пушком вискочили на сцену. З тривожним калатальцем десь у грудях Гася танцювала свій танок і подавала вчасно репліки, а сама шукала очима маму, доки нарешті з придушеним зойком радості не відшукала її в третьому ряду! Ось лише щось тривожне промайнуло на мить у маминому закам’янілому обличчі, й уже за хвилину, віддихавшись за старенькими витертими шторками куліс, Гася відчула небезпеку. Втім, мама терпляче перечекала й солодке застілля, і схвильовані обійми однокласниць, які розлучалися тепер аж до третьої чверті, й видала свою таємницю лише по дорозі додому.

— Мамочко, щось не так? — спитала на свою біду Гася й одразу осіклася.

— Ти свиня погана, ось ти хто, — мама глянула на неї такими темними очима, що в Гасиному животі все обірвалося. — Кожного вечора чи ранку, незважаючи на те, помираю від утоми чи ні, я варю суп, вкладаю в нього всю свою душу, щоб це принесло тобі хоч трохи користі… а ти… прямо в унітаз!

Того дня Гася проплакала весь вечір, безкінечно уявляючи, як зморені працею мамині руки ріжуть цибулю й моркву, як помішують ложкою жовтий суп, як усипають туди петрушку, щоб їй, Гасі, свині поганій, було смачніше, а вона… Минуло багато часу, але Гася й досі не любить згадувати про той випадок.

Тільки це все одно не стосується маминих недоліків. Йшлося ж про принципові речі, такі, наприклад, як обмеження особистого часу й простору. Думаєте, мама поважає Гасині потреби? Аж десять разів! Ще й насміхається з неї, пропонує писати ці папірці «для майбутніх істориків». Не далі, як учора, Гася дала їй чергову розписку в тому, що коли в неї буде власна восьмирічна донька, то вона їй дозволятиме грати в комп’ютерні ігри до дванадцятої ночі. І що з того? Підписуйся, не підписуйся, мамі до лампочки: все одно відправила її спати об одинадцятій.

Або мамині депресії. Це ж неможливо витримати! Мама тоді лише мовчить, курить сигарету за сигаретою і відповідає на будь-яке запитання однаково: «Відчепися». І причини завжди безглузді, не варті й уваги. Останнього разу в мами почалася така депресія одразу після того, як вона повернулася після зйомок в якійсь рекламі. Мама грала там дівчину, яка зі своєю бабусею п’є чай на залитій сонцем веранді, й розповідала потім, як за ніч у холодному павільйоні висьорбали вони п’ятдесят чашок того чаю разом з іншою актрисою, яка, насправді, є народною артисткою і працює в найповажнішому київському театрі. Уранці ж мама прийшла додому — і почалося…

А півроку тому! Тоді хазяйка несподівано попросила їх з’їхати з квартири, і вони довго розпихали всі свої речі до великих пакетів та паперових коробок, ще не знаючи навіть, куди переїдуть. Віталік їм допомагав, цілий день складав усі мамині намиста, черевики й каструльки і зробив сто тисяч дзвінків, не менше, але квартира чомусь усе одно не знаходилася. Гася давно звикла до переїздів і нічого не боялася: скільки разів уже вони знаходили помешкання саме так, останньої миті, а потім відмивали його весь день від чужих людей, тарганів, неприємних запахів — і згодом весело святкували новосілля. Але того разу мама поводилася вкрай дивно. Увечері, коли вони вирішили пройтися містом і заодно поклеїти трохи оголошень на стовпи, вона весь час мовчала й викурила при цьому зо півпачки сигарет. Гася ж знічев’я заглядала до чужих світлих вікон: там деінде за фіранками виднілися шафи, полиці, картини, а інколи можна було роздивитися навіть усю кімнату. «От би жити там… ну там, бачиш, на другому поверсі, де зелена люстра?» — мрійливо міркувала Гася вголос і смикала маму за куртку. «Ой, поглянь, які гарнюсінькі ведмежатка сидять на підвіконні! Класно було б туди, до них, переїхати, правда, ма, ну правда?» — підстрибувала вона знову. І тоді раптом мама кинула свою сигаретну пачку в калюжу й почала плакати вголос просто на вулиці. Все одно вони знайшли потім цю квартиру — то чого було так засмучуватися?

Або дзвінки від цього її знайомого Андрія. Найсміш- ніше, що мама думає, нібито Гася нічого не розуміє й не пам’ятає. Аж сто разів! Вона прекрасно знає, коли почалися мамині депресії. Це сталося дуже давно, три роки тому, коли Гасі щойно виповнилося п’ять.

Тоді був серпень, гарячий і жовтий, як свіже варення, в якому люди розварювались разом із кістками. Це Віта- лік так сказав напередодні. Вони з мамою спочатку стояли у дворі, й Гася — от наївна! — стривожено обмацувала свої гарячі руки й ноги, а потім мама нарешті відліпила її від паруючого асфальту, підхопила валізу і побігла до таксі, що повільно виповзло з-за рогу будинку.

їхали довго, й роздратована мама пахла гелем для душу і теплою шкірою, за вікном мигтіли знайомі вулиці, а Гася переодягала в свіже Альошу, для якого завбачливо спакувала у свою сумочку носовички. Він часто пісявся, і тому доводилося терпляче міняти йому пелюшки, попередньо змастивши сіднички присипкою з сірникової коробочки. Пупсик швидко утихомирився й закуняв, а незабаром

1 ... 27 28 29 ... 40
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Червоні на чорному сліди, Ірина Цилик», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Червоні на чорному сліди, Ірина Цилик"