Читати книгу - "Червоні на чорному сліди, Ірина Цилик"

За три дні злива не вщухла й на хвилину. Мама бігала у позиченому в хазяйки дощовику до найближчої крамнички, купувала пельмені й сосиски, а після їжі вони грали до одуріння в пантоміми, слова, міста і всі інші штучні замінники спілкування з морем. Вечорами мама довго сиділа на підвіконні, посьорбувала вино, неохоче відповідала на безкінечні дзвінки Зінулі, притискалася носом до віконної шиби, а потім несподівано зістрибувала і щодуху бігла під теплу ковдру, де вони з Гасею обіймалися й засинали.

Як не смішно, але дощ закінчився в день від’їзду, і вони спустилися до моря, щоб привітатися й попрощатися з ним одночасно. На набережній не було жодної людини, тільки якесь собача довго теліпалося за ними до самої води, а потім чогось злякалося і стрімко дало драла. Море хвилювалося, шепотіло хрипким голосом, переливалося синьо-зеленими барвами й щохвилини нервово викидалося на берег своїм великим тілом, щоб утекти назад, просочуючись крізь лискучі камінці. Мама поставила сумку й сіла на неї, а Гася довго гасала берегом, змагаючись із хвилями у швидкості, доки нарешті море не перемогло, підступно замочивши піною її кросівки. Потім вони ще трохи пошукали на пляжі курячих богів і, не знайшовши жодного, пішли на маршрутку.

— Сніжка, ти пам’ятаєш, — про всяк випадок знову нагадала Гася.

— Пам’ятаю, — спокійно відгукнулася мама, не підводячи голови від свого ліплення.

Зазвичай Гася допомагала їй із сережками, і це в неї виходило непогано. Мама часто говорила, що Гася добре працює в дусі примітивізму, і продавала її вироби на рівних зі своїми, а вторговані за них купюри чесно складала до персонального Гасиного конверта.

— А на що ти витратиш гроші? - інколи питала вона.

— Коли я виросту, то вкладу їх у розвиток України, — серйозно відповідала Гася, і мама щоразу прогнозовано сміялася.

Насправді ж, у майбутньому Гася хотіла би стати костюмером чи просто дружиною соліста якоїсь рок-групи. Але гроші, так чи інакше, були їй потрібні. Вона вже навіть таємно обговорювала свої плани з давнім приятелем Віталіком, який колись навчався з мамою на одному курсі, а тепер знімався в усіх українських серіалах одночасно і був чарівним босяком, за визначенням Зінулі, яка всі ці серіали дивилася. Щоправда, при першій розмові про Га- сину ідею вони мало не посварилися.

Того вечора Віталік завітав до них у гості, щоб порадитися з мамою про свою нову роль у черговому фільмі. Він прийшов трохи раніше, ніж мама повернулася з роботи, й Гася вирішила скористатися такою чудовою нагодою у власних інтересах. Утім, на неї чекало жорстоке розчарування. «Будеш никати гроші, які мама дає тобі на сніданки? Ти ж і так бухенвальд ходячий», — сказав Віта- лік, неуважно вислухавши Гасині аргументи, й вона відчула таку злість, що ледве стримала себе, щоб не буцнути його ногою. Саме в цю мить прийшла мама, і суперечка зависла в повітрі над кухонним столом.

Після вечері збайдужіла Гася довго лежала на канапі й малювала фломастерами автопортрет, принципово не дослухаючись до розмови на кухні, але голоси все одно час від часу проривали кордони однокімнатної квартири. «Як ти не відчуваєш, тут зовсім інший психологічний жест!» — кричала мама, і Гася мстиво посміхалася, заштриховуючи свою корону. «Тонько, ну що за наївна фігня у тебе в голові?! В якому світі ти живеш?» — зривався нервовий голос Віталіка, і незабаром до кімнати вибігав він сам, червоний і скуйовджений, щоб покурити на балконі.

Уже пізно ввечері, коли повіки склеїлися від нудьги й очікування і Гася закуняла просто на своєму альбомі, Віталік розбудив її шепотом у вухо: «Гась, я подумав… Театр коштує недешево, це ясно, але можна спробувати заради такої людини, як твоя мама. Тільки обіцяй мені, що їстимеш, ато негайно розкуркулю!» Тоді вони міцно обійнялися, й Гася забула про образу.

Відтоді вона почала детально обмізковувати план придбання не надто шикарного, але доволі пристойного театру. Прикро тільки, що років за десять, коли збереться в неї чималенька сума, мамі виповниться аж тридцять вісім, міркувала вона, — але, з іншого боку, якраз буде їй нормальне заняття на старість. Гася купить невеличку студію і розумного режисера, а сама шитиме всі костюми для маминих героїнь. І вони не ставитимуть ніякої туфти! Що ж до Віталіка, то і йому можна буде виділити якусь роль. А в день першої прем’єри мама в кінці вистави вийде на сцену, їй даруватимуть кошики з трояндами, кричатимуть «Браво!», а вона розчулено заплаче від щастя, і Гася, яка сидітиме тоді в першому ряду в скромній золотій сукні, посилатиме їй повітряні поцілунки…

— Гасище, випий це, — перервала мама хід її думок. Молоко з медом. І з козячим лоєм. Просто чудово.

— Мамочко, ти щось сказала? — кволим голосом спитала вона.

— Ти мене не чула? — спокійно поцікавилася мама.

— Я поставила четверту стіну, — закліпала віями Гася.

— У такому разі, у нас ремонт, і я тобі її випадково знесла.

Узагалі, мама — гарна людина, але в неї дуже багато недоліків, і часом зовсім не хочеться їй купувати ніяких театрів. Звісно, це не стосується всіх її безкінечних вимог, типу миття посуду чи прання своїх трусів, хоча це забирає багато часу, й не можна сказати, щоб Гася дуже любила такі обов’язки. Але мама давно пояснила їй, що вони — дві слабкі жінки, які живуть разом, а тому мають підстра- ховувати одна одну. Добре, Гася не проти, не в тому річ. Просто бувають також принципові питання, і вся біда, що інколи мама з Гасею мають дуже різні думки про одні й ті само речі. Ось, наприклад, усім відомо, що Гася не любить супу, і не те, щоб якогось конкретного, а будь-якого супу взагалі. Але мамі байдуже, мамі видніше, що Гася їстиме. Торік через це навіть стався серйозний конфлікт, який зіпсував їхні стосунки на цілий місяць.

Мама тоді ще працювала в театрі, вечорами іноді дуже затримувалась, а Гася ходила вже до першого класу і часто поверталася додому після школи сама. Мама подарувала їй власні ключі від квартири, і це було