Читати книгу - "Без зобов'язань, Аріна Вільде"

Дорогою додому Дамір заїжджає в супермаркет і ми кидаємо у візок усе, що трапляється на очі. Постійні дзвінки переривають нашу розмову. Зрештою, він із рішучим виглядом просто відключає телефон. Я не можу стримати внутрішню радість. Адже я розумію все. У мене батько теж із телефоном не розлучається. Йому й о третій ночі зателефонувати можуть. А Дамір… він же заради мене всіх до біса послав щойно.

— Ти збираєшся ввімкнути серіал завдовжки у двісті епізодів? — запитує він раптово, іронічно вигинаючи брову.

Я спочатку не розумію, про що він, потім прослідковую за його поглядом і починаю сміятися. Я у візок накидала все без розбору, а зараз дістаю з морозильника цеберце з морозивом.

— Це щоб напевно, — трохи винно вимовляю я.

Дамір лише хитає головою. Оплачує на касі природно він, при цьому не забуває уточнити, чи точно я все взяла.

— Ти ж так на полуничний торт дивилася. Я можу піти й взяти його, — раптом пропонує.

Не думала, що він помітив таку дрібницю.

— Ні, ми з тобою й так половину не з’їмо.

Потім ми їдемо до нього. Дамір заносить пакети, опускає їх на підлогу поряд зі столом у вітальні. Нам на зустріч вибігає Айк. На щастя, пес лащиться до господаря, а не до мене. Я все ще зі страхом поглядаю на нього.

— Влаштовуйся й почувайся як удома. Я зараз переодягнуся і спущусь, а ти можеш їжу та напої дістати.

«Їжа» — це гучно сказано. Там лише шоколад, чипси, тістечка та інші не найкорисніші речі для жіночої фігури.

— Впораюся, — охоче заявляю я, знімаючи із себе верхній одяг.

Дамір підіймається вгору сходами, Айк же дивиться услід господареві й відразу перемикається на мене. Підбігає та обнюхує.

— Так, малюче, ти ж хороший хлопчик, так? Не збираєшся їсти мене? Я тобі за це смаколика дам.

В Айка заворушилися вуха, він задоволено облизнувся і втупився в мене очима-бусинами. Наче все зрозумів.

Я починаю розбирати пакети, поки Дамір не бачить, згодовую Айку кілька печенюшок. Іду на кухню, щоб пошукати таріль для солодощів та глибокі тарілки для попкорну, а коли повертаюся, завмираю біля дверей, потай спостерігаючи за Даміром.

Він у білій футболці та спортивних вільних штанах. Такий він зовсім незвичайний для мене. Домашній. Свій. Він клацає пультом телевізора, ми вирішили переглянути всі епізоди «Зоряних війн», тому є ймовірність, що наш кіносеанс затягнеться до ранку. І я дуже навіть не проти.

Поруч із Даміром я почуваюся особливою. Не те щоб я до цього мала невисоку самооцінку, ні, з нею в мене завжди все гаразд було, я дівчина вродлива, помітна, із заможної сім’ї, але такого, як Дамір, вперше зустрічаю. Дорослого, зрілого, вихованого, який точно знає, чого хоче, й далекий від дурниць, які роблять мої однолітки.

Я згадую, з якою жадібністю він тоді накинувся на мої губи. І як терся об моє стегно своїм стояком. Соромно зізнатися, але у свої двадцять років — це був найвідвертіший момент із чоловіком. Він хотів мене. По-дорослому. А що щодо тут і зараз?

Кров миттю закипає, щоки червоніють від таких думок. Я розумію, що дуже хочу, щоб саме він став моїм першим чоловіком. Не важливо, як нас розведе життя в майбутньому, просто хочу запам’ятати цю ніч, впевнена, він умілий коханець і знає як подарувати дівчині задоволення.

Нарешті я відмираю і, не припиняючи залипати на його фігурі, скорочую між нами відстань.

Тарілки вирушають на низький столик, Дамір спостерігає за моїми рухами пильним поглядом. Відходить до панорамних вікон та опускає жалюзі.

— Створимо ілюзію кінотеатру, — пояснює на мій запитальний погляд. Кімната відразу ж занурюється в напівтемряву.

Як на мене, ситуація стала неймовірно інтимною. У мене навіть пальці тремтіти починають, і я ніяк не можу впоратися з пачкою чипсів.

— Нумо я допоможу, — спокійним голосом промовляє Дамір, відбираючи в мене пачку, й одним ривком розриває її. Висипає вміст на тарілку.

Через п’ять хвилин усе готове, Дамір опускається на диван. Я поруч. І наші плечі випадково стикаються. Мене пронизує легкий електричний розряд, а дихання стає тяжким. Я вся напружилася, чомусь у бік чоловіка навіть не можу повернути голову. Він же поводиться абсолютно розслаблено, відкинувся на спинку дивана, широко розставив ноги та зняв фільм із паузи. Кімнату заповнили звуки. Айк, який до цього крутився поруч із нами, поцупив із тарілки ще одне печиво і втік до каміна, де любив проводити час.

Я дивлюсь на екран, але фільм не бачу. Усе моє єство тягнеться до чоловіка поряд. Ми так близько одне до одного, що я відчуваю тепло його тіла. Внизу живота наливається важкість і починає нити. Я все ж таки знаходжу в собі сміливість і повертаю голову до Даміра. Він — до мене. Наші погляди зустрічаються, і я гублюся у вирі темних зіниць.

Мимоволі ковтаю й облизую вмить пересохлі губи. Дамір опускає погляд на мій рот. Немов у сповільненому зніманні спостерігаю за тим, як його рука наближається до мого обличчя. Пальці ковзають по нижній губі, і я здригаюся.

— У тебе тут крем, — з чуттєвою хрипотою вимовляє він, я ж раптом роблю неймовірно сміливу для себе річ: захоплюю в полон його великий палець і облизую.