Читати книгу - "Спомини"

м. Вовчанськ Харківської губернії, у 1918 р. закінчив Харківський університет за спеціяльностями юриста, історика та філолога, у 1918 р. виїхав на Кубань, де викладав у Донському педагогічному інституті, у 1922 р. отримав запрошення на кафедру історії української культури при Харківському інституті народної освіти, але у тому ж році нелегально виїхав до Варшави, де викладав у російській гімназії, а з 1925 р. на православному богословському факультеті Варшавського університету. У 1927 р. став дійсним членом Українського наукового інституту в Берліні. У 1931 р. Заїкін переїхав до Львова і зблизився з греко-католицькими та гетьманськими колами, почав дописувати у греко-католицькі часописи “Нова зоря”, “Записки ЧСВВ” та “Дзвони”. Однак ця співпраця була недовга. У 1935 р. Заїкін порвав із “Дзвонами”, переорієнтувався на співпрацю з проросійськими колами, став дописувати в газету “Слово”. З приходом більшовиків він нав’язав контакти також і з радянським середовищем. Через контакти з різними (польськими, українськими, російськими) колами та нездатність вписатися в жодне з цих середовищ Заїкіна звинувачували у співпраці з різними спецслужбами: царською поліцією, німецькою та радянською розвідкою. 22 березня 1940 р. Заїкін був арештований, 4 липня 1944 р. засуджений до розстрілу Воєнним трибуналом НКВС Київської обл. і 27 липня 1944 р. розстріляний у Чернігові. Причини його арешту достеменно невідомі. Однією з причин могла бути його співпраця з іноземними розвідками. За версією Омеляна Пріцака, його арешт був пов'язаний із контактами його дружини-єврейки, що була заанґажована у троцькістський рух у Львові. Про нього див.: Іван Гвать. З Харкова — через Варшаву та Львів — по кулю до Чернігова // Філософські студії: Спецвипуск журналу “Генеза”. Київ 1998, с. 3–6; А. Портнов. Історії істориків. Обличчя й образи української історіографії XX століття. Київ 2011, с. 107–141.(обратно) 457

“Дзвони” — літературно-науковий місячник католицького напрямку, що виходив у Львові у 1931–1939 pp. за матеріяльною підтримкою митрополита Андрея Шептицького та ректора Йосифа Сліпого. Редакційну колегію, очолювану Сліпим, складали о. Микола Конрад, о. Гавриїл Костельник та Микола Чубатий. При журналі виходила Бібліотека “Дзвонів”.

(обратно) 458

Іларіон Свєнціцький (1876–1956) — український філолог, етнограф, мистецтвознавець, громадський та культурний діяч. Навчався у Львові, Петербурзі, Відні, з 1913 р. — приват-доцент кафедри слов’янської філології Львівського університету, у 1921–1925 pp. викладав в Українському таємному університеті, у 1944–1950 pp. завідував кафедрою слов’янської філології Львівського університету, з 1945 р. керував відділом мовознавства Інституту суспільних наук АН СРСР. В 1905–1952 pp. був директором Національного музею у Львові (у радянські часи — Державного музею українського мистецтва), захищав музейні колекції від знищення у роки Першої світової війни, за що в 1915–1918 pp. був висланий з родиною в Росію як “мазепинець”. За радянської влади Свєнціцький намагався протидіяти вилученню та знищенню літератури із збірок музею, за що його часто звинувачували у засміченні фондів музею націоналістичною літературою та антирадянськими експонатами. Автор численних наукових праць з мовознавства, музеєзнавства, мистецтвознавства та етнографії. Помер 18 вересня 1956 р.

Критична оцінка Свєнціцького у “Споминах” виявляє особисту антипатію до нього Йосифа Сліпого. Фінансові домагання Свєнціцького, про які тут говориться, мали свої підстави. Заснований митрополитом Шептицьким, Національний музей фінансувався з доходів Львівської архиєпархії. Тож не дивно, що згодом Свєнціцький домагався фінансової допомоги для музею і від Сліпого як представника та наступника митрополита Шептицького.

(обратно) 459

Кураторія (музею) — наглядова рада (дорадчо-контрольний орган).

(обратно) 460

Роман Грицай (1887–1968) — український архітектор та інженер, родом зі Львова з родини адвоката. Закінчив львівську Політехніку, одружився з донькою рогатинського пароха о. Кудрика та з 1922 р. осів у Рогатині, де до 1944 р. працював міським інженером-архітектором. Викладав малювання в Рогатинській гімназії та відбудовував Рогатин, що сильно постраждав унаслідок військових дій у роки Першої світової війни; спроектував низку церков для сіл Рогатинщини, Тернополя та Підвисокого, відновив церкву св. Варвари у Відні. У 1943 р. його конкурсний проект відновлення церкви Святого Духа у Львові отримав третю премію. З приходом більшовиків архітектор був арештований та засуджений на 15 років таборів з конфіскацією майна. Покарання відбував у Тайшеті Іркутської обл. Після звільнення у 1955 р. повернувся до Рогатина, де жив у злиднях, отримуючи 10 карбованців пенсії. Помер 16 травня 1968 р.

(обратно) 461

Див.: Богословія, т. 17–20. Львів 1939–1942.

(обратно) 462

Це сталося 20 липня (2 серпня) 1940 p., в день пророка Іллі. Див.: Звернення митрополита Андрея Шептицького до духовенства і віруючих з нагоди надання Йосифу Сліпому права на наслідування престолу Митрополита Української греко-католицької церкви // Сергійчук, док. № 4, с. 26–29. Восени 1941 р. д-р Василь Лаба переклав папську номінанційну грамоту від 25 листопада 1939 р. українською мовою, і вона була вислана єпископам Йосафату Коциловському в Перемишль та Григорію Хомишину у Станиславів. Див.: Василь Лаба. 25 років єпископства первоієрарха Йосифа // Українські вісті 31.XII. 1964. Офіційне оголошення про хіротонію Йосифа Сліпого було подане в листі митрополита Шептицького до духовенства і вірних від 31 грудня 1941 р. (Михайло Гринчишин. Письма-послання Митрополита Андрея Шептицького з часів німецької окупації. Йорктон 1969, с. 1).

(обратно) 463

Михайло Хавлюк (1893-?) — неодружений священик Львівської архиєпархії, родом із с. Торговиці (повіт Товмач). Закінчив Станиславівську гімназію (1913) та духовну семінарію у Львові (1918), висвячений у 1920 р. Спочатку служив сотрудником у Долині (1920–1923), потім катехитом у Жидачеві (1924–1934) та Галичі (1935–1936). У 1936–1939 pp. був ректором Малої семінарії у Львові та членом митрополичої консисторії (до 1944). У 1939–1944 pp. душпастирював у с. Лани-Стрийські, згодом був парохом у Стрию (особова справа: ЦДІАЛ, ф. 201, оп. 1в, спр. 968). Брав участь у Львівському “соборі” 1946 р. і підписав перехід на православ’я. Після нього до Стрия був призначений племінник Йосифа Сліпого о. Микола Дичковський, син його сестри Францішки, що також прийняв православ’я.

(обратно) 464

Володимир Фурикевич (1901-?) — священик Львівської архиєпархії, родом із с. Вибранівці Бібрського повіту. Закінчив Академічну гімназію та семінарію у