Читати книгу - "Спомини"

Львові, висвячений у 1926 p., служив сотрудником у Зашкові біля Львова (1926–1927), вивчав право в Римі (1926–1931), де певний час учився разом із Йосифом Сліпим у Григоріянському університеті (Сліпий навіть клопотався у митрополита Шептицького про стипендію для нього). Після повернення деякий час служив сотрудником у Братківцях Стрийського д-ту (1931–1932), з 1932 — префектом у Малій семінарії в Рогатині. У 1933–1936 pp. вивчав церковну історію в Римі, після чого став архіваріюсом митрополичої консисторії у Львові. З 1940 — сотрудник в Борятині й Цівкові та завідатель у Клепарові, в 1939–1941 — ректор Малої семінарії, у 1941–1943 — її віце-ректор (особова справа: ЦДІАЛ, ф. 201, оп. 1в, спр. 945). Про його подальшу долю маємо дуже скупі відомості. За деякими даними, був заарештований у 1946 р. і засуджений на 10 років ув’язнення. Покарання відбував у Норильську разом з о. Іваном Котівим. Після повернення з ув’язнення перейшов на православ’я (Архів ІІЦ, П-1-1-1520; П-1-1-754).(обратно) 465

Аполон Сімович (1873-?) — священик Львівської архиєпархії, старший брат видатного українського вченого Василя Сімовича. Родом із с. Гадниківці на Гусятинщині, висвячений у 1897 р. у Станиславові. Працював катехитом дівочої школи та служив сорудником у Космачі (1897–1898), Снятині (1900–1904); згодом був парохом (1904–1905) та гімназійним катехитом (1905–1919) у Кіцмані, у 1919–1924 — парохом у Снятині, а в 1924–1941 — парохом і деканом у Рожневі. З 1941 р. став крилошанином Львівської митрополичої капітули. У 1941-1942 — ректор Малої семінарії. З другим приходом більшовиків у 1944 р. відійшов від служіння через літній вік, але на православ’я не перейшов. Проживав у Львові зі своєю сім’єю і при потребі підпільно уділяв таїнства. Точну дату його смерти встановити не вдалося, але відомо, що у 1953 р. Сімович ще жив і підпільно душпастирював (див.: ЦДІАЛ, ф. 201, оп. 1в, спр. 815; Архів ІІЦ, П-1-1-652, с. 51–54).

(обратно) 466

Василь Яремак (1886–1989) — одружений священик Львівської архиєпархії, домашній шамбелян папи Пія XI (з 1924). Родом зі с. Лисець біля Станиславова, вчився в Інсбруку (1908–1909), висвячений у 1911 р. Служив сотрудником у Настасові (1911–1915), сотрудником (1915–1917), а потім адміністратором (1917–1918) у церкві Преображення у Львові, згодом — парохом церкви св. Михаїла в с. Ішків на Тернопільщині (1918–1941), а в 1941–1944 — парохом у Скнилові біля Львова. З 1918 — протопресвітер, з 1936 — віце-декан, а з 1939 — адміністратор Зарваницького д-ту, у 1942–1944 — ректор Малої семінарії (особова справа: ЦДІАЛ, ф. 201, оп. 1в, спр. 1032). У 1944 р. виїхав до Німеччини, працював у семінарії в Гіршберґу та Кулемборзі (1946–1951), а потім виїхав до США, де душпастирював спочатку як сотрудник у церкві св. Михаїла у Вунсокет (штат Род-Айленд), а згодом як парох у церкві св. Миколая в Маскеґон-Гайте (штат Мічіґан) (1952–1954) та сотрудник у церкві Івана Хрестителя в Детройті (1954–1971). З 1971 р. вийшов на пенсію і жив у м. Саут-Орандж (штат Нью-Йорк), де й помер. Член Львівського крилосу патріярха Йосифа Сліпого.

(обратно) 467

Дмитро Паліїв (1896–1944) — політичний та військовий діяч, журналіст, один з організаторів повстання у Львові 1 листопада 1918 p., співзасновник УВО та УНДО, посол до польського сейму та політичний в’язень польських концтаборів (1922, 1930–1933). У 1933 р. заснував націоналістичну партію “Фронт національної єдности”. З початком Другої світової війни виїхав з Галичини на захід, до Генерал-Губернаторства, мав великий вплив на голову Української національної ради Володимира Кубійовича, став одним з організаторів дивізії “Галичина”, очолював відділ старшинського вишколу. Загинув у бою під Бродами 19 липня 1944 р. під час прориву з оточення. Залишив спомини з часів визвольних змагань 1918 p.: Листопадова Революція: З моїх споминів. Львів 1929; УСС на розстайній дорозі. Спомини з-перед 20 літ // Календар “Батьківщина” на 1937 рік. Львів 1936; Двадцять п’ять літ (спомини) // Календар “Батьківщина” на 1939 рік. Львів 1938, та ін. Про Дмитра Паліїва див.: Юрій Левикін. Дмитро Паліїв. Життя і діяльність: 1896–1944. Збірник праць і матеріалів. Львів 2007.

(обратно) 468

Дмитро Донцов (1883–1973) — громадський і політичний діяч, літературний критик і публіцист, філософ, ідеолог українського націоналізму. Родом з Мелітополя, вчився у Петербурзі, активно включився в політичну діяльність як член Української соціял-демократичної робітничої партії, за що був двічі арештований (1905 та 1908). У 1909–1917 pp. навчався у Відні та Львові, здобув докторат з права, брав активну участь у визвольних змаганнях 1918–1921 pp., працював у гетьманських урядових структурах, був послом УHP у Швейцарії. З 1922 р. жив у Львові, видавав журнали “Літературно-науковий вістник”, “Заграва” та “Вістник”, у 1926 р. написав працю “Націоналізм”. У 1939 р. емігрував за кордон, у 1939–1947 жив і працював у Бухаресті, Празі, Німеччині, Франції, США. В 1947 р. виїхав до Канади і до смерти жив у Монреалі, де в 1948–1953 pp. викладав українську літературу в місцевому університеті. Помер 20 березня 1973 р. у Монреалі. Див.: О. Баган. Поміж містикою і політикою: Дмитро Донцов на тлі української політичної історії 1-ї пол. XX ст. Київ 2008; Сергій Квіт. Дмитро Донцов: ідеологічний портрет. Львів 2013.

(обратно) 469

Іван Гаврик (1889–1968) — неодружений священик Львівської архиєпархії. Родом із с. Губське на Полтавщині, закінчив Лубенську гімназію (1907), навчався у Греко-католицькій богословській академії у Львові, висвячений у 1931 p., у 1933–1936 pp. був префектом, а в 1936–1939 — ректором Малої семінарії в Рогатині. У 1944 р. працював катехитом у Стрию (особова справа: ЦДІАЛ, ф. 201, оп. 2в-5, спр. 190). З приходом радянських військ виїхав до Німеччини, у 1945–1948 pp. працював у Німеччині та Бельгії, у 1949 р. емігрував до Канади. Помер у Торонто 22 жовтня 1968 р.

(обратно) 470

Про пароха Гребенова о. Степана Смачила див. прим. 227 вище [у електронній версії — прим. 374. — Прим. верстальника].

(обратно) 471

Рада сеньйорів — своєрідний передпарламент Українського державного правління, головного виконавчого органу Української Держави, проголошеної у Львові 30 червня 1941 р. Рада сеньйорів була обрана 6 липня 1941 р. на зборах провідних діячів українського громадського життя, скликаних з ініціятиви ОУН Степана Бандери. Складалася