Читати книгу - "Темна заполонила душу дракона, Софія Кравченко"

Я на хвильку присіла, щоб перевести дух перед тим, як продовжувати.

– Вийшло непогано – задумливо протягнув Бен, склавши руки на грудях розглядаючи скерипі – Це і справді спрвцює?

– Не знаю – чесно відповіла – Але будемо сподіватися що так.

– О! Маріє, ти вже прийшла! – позаду мене пролунав голос Грейсона.

– Так, до речі, а ти куди ходив? – запитую розвертаючись до нього.

– Шукав матеріал для нашого навчання. Ну що нитки готові? – звернувся вже до Бена.

– Так і вже… Е-е-е… – не знав як назвати те що ми тільки що робили і я трохи допомогла.

– Вживлені.

– Так – підтримав мене Бен погоджуючись.

– От і добре! Тоді можемо розпочати, якщо ти готова звичайно.

– Так, я готова – підхопила одразу, бо не хотіла більше чекати. Це мене вбивало куди швидше ніж дієва ситуація.

– Тоді з якого методу ти бажаєш почати? – потираючи долоні грайливо щебече в нетерплячці темний.

Я на хвильку замислилася, а що як почати з того метода який здається найнадійніший? 

– Давай спочатку з ниток потім з підживлення – вибрала спочатку найнадійніше, щоб якщо що мати запасне тіло для когось із привидів, потім просто підкоригую і все.

– Чудово, тоді почнемо! – жваво вигукнув темний, попрямувавши до скерипі періодично, обдивляючись як саме вбудовані нитки.

Грейсон ще трохи розглядав скерипі хмурячись, по звичці потираючи бороду, хмикнув і кудись відійшов нічого не сказавши. Вирішивши не гаяти більше часу я покликала Соні і почала сформовувати скерипі, одночасно вкладаючи одразу дві форми, але тримаючи скерипі у людському вигляді. Коли скерипі було вже завершене я покликала дракона ближче до себе.

– Готовий заселитися у своє нове тіло? – з посмішкою запитую у нього, дракон невпевнено всміхається мені у відповідь киває. Соні теж дуже хвилювався, але і його очі ближчали від захвату якнайшвидше отримати тіло.

– Тоді почнемо – мовила простягнувши руки до скерипі.

– Зачекай! – зупинив мене голос темного що тягнув з собою навіщось… ем, перегородку!

– Що це? 

– Гарантія що тебе не поб'є шматками скерипі як минулого разу – пояснює Грейсон ставлячи перегородку між мною і скерипі.

Ну що ж, не погана в мене барикада. Я обернулася до дракона і випустила власну магію до нього, щоб та огорнула його і змінила душу на її безформну версію, промінчика з вусиками. Перед тим як Соні позбувся своєї зовнішності привида, він здивовано зойкнув, а потім був вже сяючим промінчиком лагідно каштанового кольору що кумедно махав вусиками.

Помістивши душу у саме серце скерипі я протягла його вусики по всій конструкції сплітаючи їх з нитками сплетіння душі, пропускаючи через кожний джгутик який тільки був. Закінчивши, з очікуванням поглянула на Соні що схоже ще не зрозумів, що може рухатися, тому стояв з заплющеними очима не рухомо.

– Агов? Соні, ти можеш рухати тілом? – запитую на всяк випадок якщо не вийшло.

Дракон невпевнено розплющує очі і одразу дивиться на власні кінцівки якими починає рухати.

– Ого! – видих захоплено – Я вже і забув як добре знаходитися в фізичному тілі! Як же добре!

– Рада що тобі сподобалося – з полегшенням видихаю що в мене вийшло, але радіти повністю ще рано, треба перевірити чи він зможе перетворитися.

– Старий, я тебе обійшов здобувши тіло першим – лукаво всміхнувся дракон темному.

– Подивимося наскільки довго ти зможеш протриматись у власному тілі – хмикнув темний.

– Тобто? – підняв запитально брову Соні.

– Марш на двір, будемо перевіряти чи зможеш ти перекинутися – махнув Грейсон рукою на вихід.

Ми в чотирьох попрямували на поверхню зайшовши у глиб заростей, де було невелике місце з високою травою куди не треба пробиратися крізь хащі.

– Тут замало місця – обурився дракон.

– І цього вистачить – буркнув темний – ти не такий вже і величезний як Дикий, тому тобі й цього вистачить. Не бійся, ти помістишся крихітко. Цікаво зі своїми розмірами ти зумієш нас довести до Вілардії?

Соні набундючено зиркнув на Грейсона.

– Я нормального розміру! – гаркнув розлючено дракон. Схоже це дуже зачепило його за живе.

– Так, так перекидуйся вже в нас замало часу – помахав недбало рукою.

Молодий дракон з палючим поглядом пішов у центр голої місцини.

– Ось тримай не завадить – Грейсон знову простягує мені ту перегородку що я аж дивуюся, але беру її і ставлю перед собою. Все ж безпека не завадить, бо тоді і справді було боляче. І коли він тільки встиг її прихопити питається?! 

– І чому ж ти не ховаєшся стариганю? – єхидно кида дракон, щоб подратувати Грейсона.

– Беласе – незворушно мовив темний – я привид, чи ти вже забув. – кинув таку ж колючку драконові, а той лиш цокнув язиком.

Я увесь цей час спостерігала за тілом Соні що мені не аби як не давало спокою. Коли так дивишся воно і справді дуже добре пропрацьоване як і сама система ниток але… я спробувала поглянути на нього магічним зором і помітила що його душа якимось дивним чином змістилася. Я б навіть сказала в деяких місцях вона збіглася більше, десь менше, наче решето і це мене дуже бентежило. Бо що як це поганого… або добре? Чи це може означати що дракон може сам контролювати добре тіло, як і його перетворення? Хоч би це було так. 

Соні почав скидати з себе одяг, я відвела погляд, щоб не бентежити його, але схоже дракону було все одно як і ще одному моєму знайомому. Ну що ж, можливо це в них… е-е-е… норма наскільки не соромитися власної наготи перед іншими? Але і постійно відвернутою я сидіти не могла, бо мені потрібно було спостерігати за станом його скерипі! Тому я підіймаю свій погляд через загородку на дракона так, щоб було видно лише його верхню частину. 

Все ж хоч яка не була ситуація, мені потрібно бачити що відбувається! Хоча в самої вже щоки палають від сорому, питається чому! Але тут схоже навіть без запитання зрозуміло.