Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Спомини 📚 - Українською

Читати книгу - "Спомини"

1 004
0
29.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Спомини" автора Йосип Сліпий. Жанр книги: 💛 Публіцистика / 💛 Езотерика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 285 286 287 ... 334
Перейти на сторінку:
Повернувшись в Україну, вступив до монастиря студитів (1934), навчався в Іконописній школі, душпастирював у селах Ляшків, Жидятичі, Вербилівці, Унів, Кривчиці. У 1936 р. виїхав на навчання до Німеччини в Коледж св. Андрія в Мюнхені, згодом був переведений до Папського східного інституту в Римі. У 1937 р. в Римі був пострижений у монахи під ім’ям Рафаїл. Після завершення студій у 1939 р. повернувся в Україну та деякий час працював керівником Львівської філії бібліотеки АН УРСР, згодом душпастирював у с. Рясне. Влітку 1944 р. зголосився на службу в УПА і став її польовим капеланом. Загинув 25 жовтня 1944 р. в оточенні на Болехівщині разом з усім штабом із 150 вояків. Кандидат на беатифікацію. Особистий архів о. Хомина зберігається у Центральному державному історичному архіві у Львові.(обратно) 482

Владика з Лубнів — це Степан Гаєвський (псевдоніми та криптоніми: С. Гай, С. Смілянець, С. Юхимич, Л. Гайка, С. Г-кий та ін., 1876–1975) — український літературознавець, педагог, церковний діяч. Вивчав історію та філологію в Київському університеті, працював у наукових установах та вузах Кам’янця-Подільського, Харкова, Києва, Полтави, Кривого Рогу. У 1922 і 1933–1934 pp. був в’язнем радянських тюрем. У 1933 р. його заарештували у справі УВО, але 9 травня 1933 р. справа була припинена, після чого Гаєвський виїхав до Алма-Ати, де працював вченим секретарем Державної публічної бібліотеки Казахської РСР. У 1941 р. повернувся в Україну, працював у Кременчуцькому педінституті. 16 травня 1942 р. висвячений на єпископа Лубенського УАПЦ під ім’ям Сильвестр. У 1944 р. виїхав до Німеччини, у 1949 — переїхав до Австралії. У березні 1950 р. митрополит Полікарп (Сікорський) видав декрет про звільнення владики Сильвестра від виконання єпископських обов’язків, але той не підкорився цьому декрету і продовжив служіння в Австралії, де в Сіднеї мав окрему парафію св. Афанасія Лубенського. З квітня 1953 р. єпископ Сильвестр (Гаєвський) став вікарієм архиєпископа Івана (Данилюка), а на першому соборі УАПЦ в Мельбурні в грудні 1953 р. його вибрали правлячим єпископом із титулом архиєпископа Мельбурнського та Австралійсько-Новозеландського. Займався науковою діяльністю, досліджував давньоукраїнські літописи, різні редакції повісті “Александрія”, писав про церковне життя. Помер у Мельбурні 9 вересня 1975 р.

(обратно) 483

Лже-Тетяна Романова (справжнє ім’я: Наталія Меньшова-Радіщева) — дочка калузького монархіста Івана Меньшова-Радіщева, яка після переїзду родини до Києва у 1918 р. під впливом польських римо-католицьких священиків Теофіла Скальського і Казимира Наскренецького прийняла католицизм. У 1920 р. виїхала до Польщі, де перебувала під опікою примаса кардинала Александра Каковського та папського нунція у Варшаві Франческо Мармаджі. Під впливом Скальського та Каковського проголосила себе “чудом врятованою Тетяною Романовою” і під контролем кардинала стала вести щоденник від імени княжни Тетяни Романової, де описувала історію свого чудесного порятунку — з Єкатеринбурга її начебто врятували члени таємної монархічної організації “Товариство порятунку царя та вітчизни”. Деякий час була послушницею у варшавському жіночому монастирі шариток, потім у 1932–1934 pp. — у закритому монастирі сакраменток. За порадою кардинала Каковського Лже-Тетяна спробувала отримати авдієнцію в югославського короля Александра, але була викрита як самозванка, заарештована і вислана з Белграда до Австрії. Після окупації Польщі у 1939 р. вона опинилася у Львові, де її покровителем став митрополит Андрей Шептицький. Згодом повернулася до Варшави, жила в домі графині Кароліни Собанської, була завербована німецькою розвідкою під псевдонімом “№ 3”. Працюючи (з 1941) медсестрою в госпіталі для військовополонених, інформувала ґестапо про антинімецькі настрої в польських колах. У 1942 р. остаточно переїхала до Львова і жила під опікою митрополита Шептицького спочатку в палатах собору св. Юра, а з лютого 1943 — як послушниця з ім’ям Таїсія в жіночому василіянському монастирі в Підмихайлівцях під проводом ігумені Моніки Полянської, працювала в монастирській лічниці. Згодом стала зв’язковою УПА під псевдонімом Марилька Висока. Її подальша доля невідома. Див.: C. Т. Даниленко. Дорогою ганьби і зради (історична хроніка). Київ 1972, с. 266–290.

(обратно) 484

Йосиф Сліпий має на увазі інфулата Теофіла Скальського (1877–1958), якого згадує також нижче.

(обратно) 485

Александр Каковський (Aleksander Kakowski, 1862–1938) — польський політичний і церковний діяч, архиєпископ Варшавський (1913) і титулярний примас Польщі, член Регентської ради (1917) — тимчасового уряду Польщі, кардинал (1919), творець теологічного факультету Варшавського університету та руху Католицької акції. Брав активну участь в укладенні конкордату між Польщею і Апостольським Престолом у 1925 р. Помер у Варшаві 30 грудня 1938 р. Залишив спомини: Aleksander Kakowski. Z niewoli do niepodległości. Pamiętniki. Kraków 2000.

(обратно) 486

Моніка Полянська, ЧСВВ (Марія Миколаївна Теодорович, 1885–1951) — монахиня-василіянка, родом із с. Підмихайлівці на Рогатинщині, тітка єпископа Василя Величковського, походила зі священичої родини і була одружена зі священиком Амброзієм Полянським. Після смерти чоловіка у 1908 р. вступила до василіянського монастиря у Словіті, в 1914 р. склала вічні обіти. У 1917 р. митрополит Андрей Шептицький призначив її ігуменею Словітського монастиря, а в 1933 — ігуменею дочірнього Підмихайлівського монастиря. На прохання митрополита Андрея переховувала у себе в монастирі Лже-Тетяну Романову — Наталію Меньшову-Радіщеву, в роки Другої світової війни — євреїв та місцевих селян, що ховалися від німецького терору, а з другим приходом більшовиків — партизан УПА та їхніх родичів. За таку діяльність 27 листопада 1945 р. мати Моніка була заарештована і в 1947 р. засуджена за “зраду Батьківщини” до восьми років таборів суворого режиму. Спочатку утримувалась у Львівській тюрмі на Замарстинові, де, фактично, стала інвалідом. У 1949 р. її відправили етапом у Дубровлаг у Мордовію (табірний пункт № 13 у с. Парца Зубово-Полянського p-ну), де вона працювала в цеху з пошиття зимового військового одягу. Померла в таборі 26 грудня 1951 р. Про неї див.: Марта Зозуля. Моніка Полянська — відповідь на поклик. Львів 2013.

(обратно) 487

Василь (Всеволод) Величковський (1903–1973) — редемпторист, єпископ УГКЦ, новомученик. Родом зі Станиславова, виходець зі священичої родини, середню освіту здобував спочатку в Інституті св. Йосафата під проводом василіян, потім у гімназії в м. Городенці. У 1920 р. вступив до Духовної семінарії у Львові, у 1904 р. отримав дияконські свячення з рук митрополита Шептицького і вступив до монастиря отців-редемптористів, у 1925 р. висвячений на священика єпископом Йосифом Боцяном,

1 ... 285 286 287 ... 334
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Спомини», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Спомини"