Читати книгу - "Спомини"

років був висвячений на священика, у 1940–1944 pp. служив капеланом у Народній лічниці, належав до найближчого оточення митрополита Андрея, відповідав за порятунок євреїв та зовнішні відносини, зокрема, з радянською владою. З 1945 — секретар митрополичого ординаріяту у Львові, проживав при соборі св. Юра, відкрито виступав проти “возз’єднання“ з РПЦ. 18 березня 1946 р. заарештований і після 9-місячного слідства в Києві засуджений до 10 років таборів та п’яти років позбавлення прав. Покарання відбував у Норильську. З 1956 — на спецпоселенні в Красноярському краї. Наприкінці 1950-х років повернувся в Україну, але мав труднощі з пропискою, а тому виїхав до Прибалтики. Помер у Каунасі в 1972 р.(обратно) 498

Герман (Григорій) Будзінський (1905–1995) — єромонах-студит, один з найактивніших діячів підпілля УГКЦ. Народився в селянській сім’ї у с. Перегноїв Перемишлянського p-ну. Навчався у Львівській гімназії, закінчив торгівельні курси при Краківській сільськогосподарській академії. Працюючи спочатку в кооперативі в м. Глиняни, а потім у Володимирі-Волинському, займався просвітницькою діяльністю, потрапив під нагляд польської поліції. Щоб уникнути тюрми, укрився в монастирі отців-студитів в Уневі, де в 1935 р. прийняв постриг під ім’ям Герман. У 1937–1939 pp. навчався в Папському східному інституті в Римі. У 1939 р. у зв’язку з початком Другої світової війни перервав навчання і повернувся до Унева. У 1940 р. висвячений на священика, у 1941–1945 pp. душпастирював в Уневі, Кам’янці, Львові. У 1944 р. їздив до Москви з митрополичою делегацією в ролі перекладача. У 1945 р. заарештований за відмову перейти на православ’я і засуджений на 10 років таборів. Покарання відбував у таборах Караганди та Воркути (Комі АРСР). У 1955 р. отримав інвалідність і повернувся до Львова. У 1957 р. вдруге засуджений на 10 років ув’язнення, однак після подання скарги генеральному прокурору СРСР був звільнений у 1959. Після звільнення займався душпастирською та правозахисною діяльністю, писав листи, протести та звернення до різних органів радянської влади на захист УГКЦ. У 1982 р. став одним із засновників та активних діячів Ініціятивної групи захисту віруючих і Церкви. У 1980-х роках у його помешканні на вул. Спокійній, 4 діяла підпільна греко-католицька семінарія. Наприкінці 1980-х активно включився у процес легалізації УГКЦ. Помер у монастирі отців-студитів 4 січня 1995 р. Докладніше про нього див. матеріяли в Архіві ІІЦ, П-1-1-1670.

(обратно) 499

Тепер вулиця Василя Стефаника.

(обратно) 500

Василь Кархут (1905–1980) — лікар-алопат, фітотерапевт, письменник. Родом із с. Марківка біля Станиславова, із священичої родини, племінник актора й режисера Леся Курбаса. У 1924–1932 pp. вивчав медицину в Українському таємному університеті та в університеті Яна Казимира у Львові, працював лікарем на Тернопільщині, Львівщині, Волині, займався літературною діяльністю, редагував журнал “Вогні”, писав повісті та оповідання. У 1934–1936 pp. був в’язнем концтабору в Березі Картузькій за свої національні погляди та твори; у 1939–1940 pp. уник арешту органами НКВС, виїхавши з сім’єю до Львова, а потім до Кракова, але у вересні 1941 р. був заарештований ґестапо за підозрою в приналежності до ОУН і перебував у Львівській тюрмі. Після звільнення жив у лікаря Мар’яна Панчишина і працював у Народній лічниці ім. Андрея Шептицького. З другим приходом більшовиків улітку 1944 р. переховувався у митрополичих палатах, став особистим лікарем митрополита Андрея, який на той час уже потребував постійного медичного догляду. Після арешту митрополита Йосифа Сліпого та обшуку митрополичих палат був вилучений також і архів Кархута. Сам Кархут пішов у підпілля у Словітські ліси на Львівщині і лікував повстанців, за що був у 1945 р. заарештований і засуджений на 15 років таборів з конфіскацією майна та позбавленням прав на п’ять років. Покарання відбував у різних таборах Сибіру й Казахстану. Після звільнення у 1955 р. якийсь час працював лікарем, але невдовзі знову був засуджений на вісім років каторжних робіт (1956–1964). У 1965 р. повернувся до родини в Коломию, працював лікарем, писав художні твори, вивчав лікарські рослини, написав дві фундаментальні праці з фітотерапії: “Ліки навколо нас” (2-ге вид.: Київ 1975) та “Жива аптека” (видана посмертно — Київ 1992). Помер 9 жовтня 1980 р. Про нього див.: Голгота Василя Кархута: Статті, публікації, бібліографія / ред.-упоряд. М. Васильчук. Коломия 2005.

(обратно) 501

Йдеться про Сергія Даниленка-Каріна, якого в колах УГКЦ справді називали “міністром” (зокрема, так називав його й сам митрополит Андрей Шептицький).

(обратно) 502

Євгеній Базяк (Eugeniusz Baziak, 1890–1962) — польський римо-католицький єпископ, родом з Тернополя. Здобув докторат з богослов’я у Львівському університеті, у 1912 р. висвячений на священика, з 1925 — апостольський протонотар і почесний канонік Львівської митрополичої капітули, віце-ректор (1924–1933) і ректор (1933–1939) римо-католицької духовної семінарії у Львові, в 1933–1944 — єпископ-помічник Львівський, у 1944–1962 — архиєпископ Львівський. Після другого приходу більшовиків переніс семінарію, митрополичий архів та осідок митрополії зі Львова до Любачева. У 1951–1962 pp. управляв Краківською архидієцезією. У 1952 р. був ув’язнений у Кракові, але через рік звільнений за станом здоров’я; 28 вересня 1958 р. висвятив на єпископа Кароля Войтилу — майбутнього папу Івана Павла II; з 1962 — архиєпископ Краківський. Помер у Варшаві 15 червня 1962 р. Про нього див.: W. Szetelnicki. Ksiądz arcybiskup wygnaniec Eugeniusz Baziak metropolita lwowski. Kraków 1989.

(обратно) 503

Болеслав Твардовський (Bolesław Twardowski, 1864–1944) — польський римо-католицький єпископ, брат відомого філософа Казимира Твардовського. Родом зі Львова, вивчав богослов’я у Львівському університеті та канонічне право у Григоріянському університеті в Римі, у 1886 р. висвячений на священика, у 1918–1923 pp. — єпископ-помічник Львівський, а в 1924-1944 — архиєпископ Львівський. Брав участь у похороні митрополита Андрея Шептицького; невдовзі після цього, 22 листопада 1944 p., помер від запалення легенів та хвороби серця. Про нього див.: Grzegorz Chajko. Arcybiskup Bolesław Twardowski (1864–1944): metropolita lwowski obrządku łacińskiego. Rzeszów 2010.

(обратно) 504

Діонісій Каєтанович (Dionizy Kajetanowicz, 1878–1954) — вірменський релігійний діяч Галичини, монах-францисканець, священик латинського та вірменського обрядів. Після смерти архиєпископа Йосифа Теодоровича як капітульний вікарій управляв Львівською архиєпархією Вірменської Католицької Церкви і мав