Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Посмертні записки Піквікського клубу 📚 - Українською

Читати книгу - "Посмертні записки Піквікського клубу"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Посмертні записки Піквікського клубу" автора Чарльз Діккенс. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💛 Гумор. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 28 29 30 ... 130
Перейти на сторінку:
проти особистої репутації. Ручуся, сер, що всю мою енергію… нехай скромну, а я знаю, що вона скромна… я присвячував… щоб запроваджувати принципи тих… які…

Бачачи, що видавець газети плутається, містер Піквік прийшов йому на поміч і промовив:

— Звичайно.

— А як, сер, — сказав Пот, — а як, сер, — дозвольте спитати вас, безсторонню людину, — як ставиться громадська думка в Лондоні до моєї суперечки з "Незалежним"?

— О, цікавість, безумовно, дуже збуджена, — відповів містер Піквік з лукавою усмішкою, імовірно випадковою.

— Суперечка, — продовжував Пот, — триватиме, доки мені вистачить здоров’я, сил і невеличкого таланту, яким мене обдаровано. Від цієї суперечки, сер, — хай вона паморочить усім голови й збуджує всі почуття, не даючи змоги віддаватись обов’язкам буденного життя, — від цієї суперечки, сер, я не відмовлюсь, доки не знищу „Ітонсвілського незалежного". Я хочу, щоб мешканці Лондона й мешканці цілої країни, сер, знали, що вони можуть звіритись на мене… що я не покину їх, що я вирішив змагатися до краю, сер.

— Поведінка ваша надзвичайно благородна, сер, — сказав містер Піквік, стиснувши великодушному Потові руку.

— Ви, сер, я бачу, людина чутлива й розумна, — промовив містер Пот, ледве переводячи дух після такої патріотичної декларації.—Я надзвичайно щасливий, що познайомився з такою людиною.

— А мені,— відповів містер Піквік, — дуже приємно чути таку вашу думку. Дозвольте, сер, познайомити вас із моїми товаришами, членами клубу, який я мав честь заснувати.

— Буду вельми радий, — сказав містер Пот.

Містер Піквік вийшов і, повернувшися з своїми приятелями, належним способом представив їх видавцеві „Ітонсвілської газети".

— Тепер, любий Пот, — сказав маленький містер Перкер, — треба улаштувати тут наших друзів.

— Я гадаю, ми могли б спинитися в цьому готелі,— сказав містер Піквік.

— Тут немає жодного вільного ліжка.

— Неприємна штука, — зауважив містер Піквік.

— І навіть дуже, — ствердили його супутники.

— Є один план, який, мені здається, легко було б здійснити, — сказав містер Пот. — В готелі „Павича" я бачив два вільні ліжка, а від імени місис Пот можу запевнити, що вона буде щаслива дати в себе пристановище містерові Піквіку і одному з Його друзів, якщо двоє інших джентльменів з слугою не проти того, щоб улаштуватися в „Павичі".

Містер Піквік відмовлявся, він ні в якому разі не погоджувався турбувати люб’язну дружину містера Пота. Містер Пот настійливо повторював свою пропозицію. Нарешті вирішили, що це — єдиний прийнятний вихід. Так і зробили. Пообідавши всі разом у готелі „Ітонсвілський Герб", наші герої розлучилися: містер Тапмен і містер Снодграс пішли до готелю „Павича", а містер Піквік і містер Вінкл — до містера Пота. Перед тим вони умовилися зібратись усім завтра ранком у ратуші і взяти участь в поході, який проводжатиме вельмишановного Семюела Сламкі до місця виборів.

Сім’я містера Пота складалася з нього самого та його дружини. Усі, кого геніальність піднесла на горду висоту, мають звичайно якунебудь хибу, надто дивну в порівнянні з їхньою натурою в цілому. Якщо в містера Пота була яка хиба, то хіба та, що він занадто покірливо ставився до примх своєї дружини.

Місис Пот того вечора була в найкращому настрої. Містер Вінкл встиг чималою мірою завоювати її прихильність, І вона, не вагаючись, довірливо сказала йому, що містер Піквік — „привабний старенький".

Містер Тапмен і містер Снодграс давно вже спали в найвіддаленіших закутках „Павича", коли двоє друзів розпрощалися з гостинними господарями й пішли до своїх спалень.

Звуки барабанів, сурм і мисливських рогів, гамір юрби, тупіт коней розлягались по вулицях вже на світанку, а випадкові сутички між прихильниками ворожих партій пожвавлювали готування до виборів і надавали їм приємної різноманітності.

— Ну, що, Сем, — звернувся містер Піквік до свого слуги, який з'явився на порозі спальні, коли він закінчував уже туалет, — все кипить, я чую.

— Інтересна гра, сер, — сказав Сем. — Наші зібрались біля „Ітонсвілського Герба" і кричать так, що аж тремтить усе.

— Вони, здається, здорово віддані своїй партії, Сем?

— Я такої відданості не бачив ще ніколи.

— Енергійний народ, правда?

— Напрочуд. Ніколи не доводилось мені бачити, щоб люди стільки їли та пили. Просто дивно, як вони досі не луснули.

— Гарні, свіжі, добрячі хлопці, як подивишся, — сказав містер Піквік, визираючи у вікно.

— Авжеж що свіжі,— згодився Сем, — ми з двома слугами з "Павича" після вчорашньої вечері здорово обполоснули тих незалежних.

— Ви облили виборців? — жахнувся містер Піквік.

— Та ще й як! — ствердив Сем, — Вони поснули там, де впали. А ми сьогодні ранком повитягали їх одного по одному та під насос. Тепер вони всі в повному порядку. За таку штуку комітет платить по шилінгу з носа.

— Не може бути! — скрикнув украй здивований містер Піквік.

— Що з вами, сер? Хіба ви цього не знали? Так роблять завжди й скрізь! в цьому немає нічого дивного,

— Нічого? — повторив містер Піквік.

— Нічогісінько, сер, — відповів його слуга. — Увечері напередодні минулих виборів, супротивна партія підкупила служницю з „Ітонсвілського Герба", щоб вона заправила дечим бренді з водою чотирнадцяти виборцям, що там стояли.

— Що ви звете „заправити бренді з водою"? — не зрозумів містер Піквік, — Підсипала туди опіуму, — пояснив Сем. — І будь я проклят, коли вони не спали ще дванадцять годин після виборів. Одного на спробу повезли на виборчі збори сонного, та нічого з того не вийшло — мусили одвезти назад і покласти в ліжко знову.

— Оригінальні тут порядки, — зауважив містер Піквік і по цих словах зійшов до їдальні, де стояв уже готовий сніданок, і зібралася вся родина.

З сніданням не барилися. Кожен з джентльменів прикрасив свій капелюх величезним голубим бантом, зробленим гарненькими ручками місис Пот. Містер Вінкл запропонував супроводити леді на дах будинку поблизу місця виборів, а містер Пот та містер Піквік пішли до „Ітонсвілського Герба" самі. Із одного з вікон готелю член комітету містера Сламкі промовляв перед купкою з шести хлопців і одної дівчинки, щосекунди титулуючи їх „мужі ітонсвілські", у відповідь на що всі шестеро хлопців кожен раз оглушливо кричали "ура!“

Довго й голосно лунали вітальні вигуки, і велично колихався один з голубих прапорів з написом „Воля друку", коли у вікні над юрбою з’явилася білява голова містера Пота. І разючий був ентузіазм, коли вельмишановний Семюел Сламкі, власною особою, у ботфортах і в голубій нашийній хустці, підійшов до Пота й мелодраматичним жестом стиснув йому руку, мімікою висловлюючи перед натовпом свою вдячність „Ітонсвілській газеті".

— Все готово? — спитав вельмишановний Сламкі містера Перкера.

— Все, дорогий сер, — відповів чоловічок.

— Нічого не забули, сподіваюся? — питав далі вельмишановний Сламкі.

— Все зроблено, дорогий сер. Коло дверей на лицю стоїть двадцятеро

1 ... 28 29 30 ... 130
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Посмертні записки Піквікського клубу», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Посмертні записки Піквікського клубу"