Читати книгу - "ВІртуозна Гра, Оскар Бласт"

Розділ 17.5. Полювання починається

- Ти хто? – спитала Ембері, пронизавши Платона колючим поглядом блакитних очей. – Зараз же розв’яжи мене! – і вона почала лаятися брудною лайкою, якої Платон від дівчини ніколи не чув. 

Він аж присвиснув, починаючи потроху розуміти, що й до чого. Спитав, насмішкувато похитавши головою: 

- Тобі скільки років? Нуб?

- Яка тобі різниця! – огризнулась Ембері. – Відпусти мене! На рівні десять гравців! Я нещодавно зайшов у гру. Лише кілька разів вистрілив! Дай ще пограти хоч трохи! 

- Звідки в тебе цей аватар*? – Платон почав прискіпливо розглядати Ембері, не знаходячи жодних відхилень і деформацій – аватар дівчини був ідеально прописаний і реалізований.

Адже хлопець тепер зрозумів, що це насправді не Ембері, а її візуалізація, аватар, типова героїня гри, під якою може ховатися будь-хто. І під цією, швидше всього, грає ще хтось дуже юний, майже підліток, людина, яка щойно отримала доступ до віртуальної реальності. Саме вони любили так лаятися і нахабно вести себе у вірті, адже ніхто не бачив їх справжніх, у реалі, не міг приструнити і накласти санкції, наприклад, забанити на кілька днів, або й взагалі заборонити доступ до гри. Дивно, що на цьому рівні не блокується лайка і не стоять фільтри. Існувало навіть поняття «віртонуби» - так називали початківців, які, дорвавшись до майже вседозволеності у вірті, починали хуліганити, аж поки не натрапляли на кіберполіцію чи не влипали у штрафні фільтри. Але чому аватар Ембері? 

- Він типовий! Ти що, не бачив? – хлопець у тілі Ембері засмикався, намагаючись звільнити руки. – Воїн, маг і лучник. Або жіноча форма – воїтелька, магиня й лучниця. Лучниця мені сподобалася, грудаста така, от я й вибрав. Відпусти, дай ще пограти, - у голосі гравця почулися благальні нотки.  

- Яке в тебе завдання? – спитав Платон. 

- Скрафтити три особливі стріли. На території є три палиці, які я мав відшукати. А одна в тебе в руках! Не буду ж я її в тебе просити! – лучник роззирнувся. – До речі, де ти її подів? Я дві знайшов, а третя де? 

Платон згадав, що палиця з курткою лишилися біля паркана, а потім ще й згадав, що на локації, за словами хлопця, бродять ще гравці, яких він чомусь не бачив, але вони теж мали свої задання, тому тепер потрібно було вести себе дуже обережно. 

- А як ти входив на другий рівень Віртуозної Гри? – спитав Платон підозріло. Невже хлопець теж, як і він, мав три кнопки? 

- Як, як?! Як усі! Натиснув «Вхід» і увійшов! – той почав закипати. 

- У тебе було всього дві кнопки? – перепитав Платон. 

- Десять! – верескнув гравець і знову залаявся і засмикався. – Звичайно, дві! Як у всіх! 

«У всіх якраз було більше, ніж дві», - подумав Платон, поморщившись від лайки, яка вилітала з вуст аватара Ембері. Він вже все вирішив для себе. 

- Вибач, не можу лишити тебе у грі, мушу тут з усім розібратися, а ти будеш плутатися під ногами, - промовив Платон і линув на лучницю з пляшечки зелену сяючу субстанцію зі стандартного набору, на якій було написано «Отрута».

За хвилину лучниця зникла, розтанула, лише мотузки, лук зі стрілами та залишена від гравця торба з інструментами, яка тепер по праву належала Платону, бо стала його трофеєм, нагадували, що тут щойно знаходився аватар Ембері.  

Ох, і не подобалося Платонові це все! До чого тут Ембері? Чому на цьому рівні він зустрів її точну копію? Було таке враження, що рівень спеціально підготовлено для нього і використано Ембері. 

Десять осіб на локації! Цей незнайомий віртонуб дав, проте, Платонові цінну інформацію. Тепер він знатиме, що в цьому безлюдному селі десь затаїлися ще восьмеро гравців. Або вони вже виконали своє завдання і вийшли, або ще з’являться. 

Хлопець знову порився в опціях гри і несподівано виявив карту локації, якої, він міг закластися головою, досі у меню гри не було! Отже, нова інформація і новий досвід на цьому рівні відкривають нові опції та можливості! 

Карта, викликана хлопцем, висіла перед ним напівпрозорими туманом, і на ній і справді знаходилися вісім червоних кружечків, вісім суперників. Деякі повільно рухалися, деякі завмерли непорушно, мабуть, сховавшись. Але якщо він бачить їх, своїх потенційних ворогів, то й вони, напевно, можуть запеленгувати його. Треба терміново запастися якоюсь більш потужною зброєю і знайти й собі сховок. Або... Або вийти самому на полювання. Платона вже дратували ці таємниці! 

Крім того, він раптом згадав, що з усіма тими перипетіями в реалі, зовсім забув передивитися результати аналізу свого ШІ, якому ще вчора увечері дав завдання проаналізувати, де може знаходитися Ембері. 

Що ж, проходження цього рівня і його особисте полювання починається! А потім і побачимо, що значить те «Крафт!» над тим камінням у центрі села.

Платон рішуче перевірив вміст торби лучника, задоволено гмикнув, побачивши кілька цікавих речей, склав усе трофейне добро в свою торбу, яка помітно збільшилась у розмірах, але була, як і раніше, легка й зручна, закинув її на плече і пішов геть із хатини...

_______________

*Аватар у комп'ютерних іграх - це віртуальний образ, який представляє гравця у грі. Це може бути персонаж, яким керує гравець, іноді створений за його власним бажанням чи вибором іншої особи чи предмета, який відображає ігрову ідентичність користувача. Часто в іграх є типові аватар, як гравець може візуально змінювати.