Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Дитинство. Молодість. Літня пора, Джон Максвелл Кутзее 📚 - Українською

Читати книгу - "Дитинство. Молодість. Літня пора, Джон Максвелл Кутзее"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Дитинство. Молодість. Літня пора" автора Джон Максвелл Кутзее. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 28 29 30 ... 151
Перейти на сторінку:
і так само й решта хлопців. Він не любить, коли вряди-годи той або той учитель засвідчує своє невігластво. Він, якби міг, захищав би вчителів. Він уважно слухає кожне їхнє слово. Але не так, щоб дізнатися що-небудь, як на те, щоб його не піймали, коли він поринає в мрії («Про що я щойно говорила? Ану повтори, що я сказала!»), бо інакше його поставлять перед класом і принизять.

Хлопчик переконаний, ніби він інший, особливий. Але ще не знає, в чому він особливий і навіщо живе на світі. Він здогадується, що не стане королем Артуром чи Александром Македонським, що ними захоплювалися ще за їхнього життя. Тільки після його смерті зрозуміють, що втратив світ.

Він чекає заклику. Коли пролунає той заклик, він буде готовий. Він несхитно відповідатиме, навіть якщо це означатиме йти на смерть, як-от ішли на смерть солдати з кавалерійської бригади.

Норма, якій він підпорядковує себе, — це норма VC, тобто Victoria Cross, вікторіанського хреста. Тільки англійці мають цей хрест. А от американці — ні, не мають, на його досаду, й росіяни. Південноафриканці безперечно не мають його.

Він ще й помітив, що VC — ініціали матері.

Південна Африка — країна без героїв. Вольрад Вольтемаде[22] був би, напевне, героєм, якби не мав такого кумедного ім’я. Кілька запливів у бурхливе море задля порятунку безпорадних моряків — безперечно сміливий учинок, але в даному випадку сміливість належить людині чи коневі? На думку про білого коня Вольтемаде, що відважно раз по раз занурювався у хвилі (хлопчикові подобається сила наділеного безперечною повнотою значення слова «відважний»), йому перехоплює горло.

Вік Товіл[23] змагається з Мануелем Ортісом за титул чемпіона світу в найлегшій вазі. Бій відбудеться в суботу ввечері, хлопчик сидить із батьком до пізньої ночі й слухає коментар по радіо. В останньому раунді Товіл, закривавлений і виснажений, кидається на свого супротивника, Ортіс хитається й відступає, юрба шаленіє, голос коментатора хрипкий від крику. Судді оголошують постанову: південноафриканець Віккі Товіл — новий чемпіон світу. Син і батько кричать від збудження й обіймають одне одного. Хлопчик не знає, як висловити свою радість. Імпульсивно він хапає батька за волосся й шарпає з усієї сили. Батько відскакує і якось дивно дивиться на нього.

Кілька днів в усіх газетах повно фотографій бою. Віккі Товіл — національний герой. Ну, а в хлопчика ентузіазм невдовзі зменшується. Він і далі задоволений, що Товіл побив Ортіса, але починає дивуватися, чому. Хто для нього той Товіл? Чому йому не вільно обирати між Товілом і Ортісом у боксі, як вільно обирати між командами «Hamiltons» і «Villagers» у регбі? Невже він зобов’язаний підтримувати Товіла, цього огидного чоловічка з горбатими плечима, довгим носом і малесенькими пустими чорними очицями, бо Товіл (незважаючи на своє кумедне прізвище) — південноафриканець? Невже південноафриканці повинні підтримувати інших південноафриканців, навіть якщо не знають їх?

Батько тут не зарадить. Батько ніколи не каже нічого несподіваного. Він неодмінно проголошує, що Південна Африка виграє, або що Західна провінція виграє — чи то в регбі, чи то в крикеті, чи то в чомусь іншому. «Хто, по-твоєму, виграє?» — перевіряє син батька за день до матчу Західної провінції з Трансваалем. «Західна провінція, і то з величезним відривом», — відповідає батько, мов годинник. Вони слухають матч по радіо, і перемагає Трансвааль. Батько непохитний. «Наступного року виграє Західна провінція, — запевняє він. — Ось побачиш».

Хлопчикові видається безглуздим вважати, що Західна провінція виграє тільки тому, що ти походиш із Кейптауна. Краще думати, що виграє Трансвааль, а потім отримати приємну несподіванку, якщо він програє.

У своїй руці хлопчик тримає пасмо батькового грубого і жорсткого волосся. Насильство його вчинку досі приголомшує і турбує його. Доти він ніколи не поводився так вільно з батьковим тілом. Він хотів би, щоб такого не сталося знову.

13

Ніч. Решта родини спить. Хлопчик лежить у ліжку й думає. Впоперек ліжка падає смужка помаранчевого світла від вуличних ліхтарів, що горять усю ніч над Реюньйон-парком.

Він пригадує, що сталося сьогодні вранці під час зборів, коли християни виспівували свої гімни, а євреї й католики тинялися. Двоє старших хлопців, католики, загнали його в куток.

— Коли ти прийдеш на катехізис? — запитали хлопці.

— Я не можу прийти на катехізис, у п’ятницю пополудні я повинен допомагати матері, — збрехав він.

— Якщо не ходиш на катехізис, тоді ти не можеш бути католиком, — сказали вони.

— Я католик, — наполягав він, знову збрехавши.

Якщо трапиться найгірше, думає він тепер про найприкрішу для себе перспективу, тобто якщо католицький священик навідає матір і запитає, чому він ніколи не ходить на катехізис; або, — ще один кошмар, — якщо директор школи оголосить, що всі хлопці з африканерськими прізвищами мають перейти до класів, де викладають африкаансом; і якщо цей кошмар стане реальністю, і він не матиме жодного іншого способу порятунку, як відступити до невдоволених криків, шаленства й плачу, тобто до дитячої поведінки, що, як він знає, ще досі таїться в ньому, мов стиснута пружина; і якщо після цієї бурі він буде змушений удатися до останнього й відчайдушного кроку і просити материного захисту, відмовившись ходити до школи, благаючи врятувати себе; і якщо таким чином він украй і остаточно зганьбить себе, розкривши те, про що знає по-своєму тільки він, по-своєму й мати і, можливо, по-своєму огидно й батько, а саме: що він досі дитина і ніколи не виросте; якщо всі словесні обгортки, створені навколо нього й вибудовані його зусиллями, роками нормальної, принаймні на людях, поведінки, облущаться, і постане його огидна, чорна, плаксива дитяча сутність, яку всі бачитимуть і глузуватимуть із неї, чи зможе він якимсь чином жити далі? Чи не стане він таким поганим, як оті деформовані, нерозвинені монголоїдні діти з хрипкими голосами й заслиненими вустами, що їх цілком можна було б приспати пігулками навіки або задушити?

Усі ліжка в домі старі та втомлені, їхні пружини просідають, вони риплять від щонайменшого руху. Хлопчик лежить якомога спокійніше у смузі світла з вікна, відчуває, що лежить на боку, притуливши кулаки до грудей. У цій тиші він намагається уявити собі свою смерть. Відриває себе від усього: від школи, від дому, від матері, намагається уявити собі дні, що, як і завжди, минатимуть, але вже без нього. Проте не може. Завжди щось лишається позаду, щось невеличке й чорне, як горіх, як жолудь, що побував у вогні, сухий, попелястий, твердий, нездатний рости, але тут. Він може уявити собі,

1 ... 28 29 30 ... 151
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дитинство. Молодість. Літня пора, Джон Максвелл Кутзее», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дитинство. Молодість. Літня пора, Джон Максвелл Кутзее"