Читати книгу - "Маркус, Ірина Скрипник"

Він ішов кілька ночей, перш ніж побачив дерев'яні двері, покриті пилюкою та піском. Відкривши їх, відчув різкий запах тютюну. Усі голоси раптом затихли. Всі очі втупились у нього — підлітка, що стояв на порозі таверни і з презирством дивився на них.

——— Хлопчику, тобі краще йти додому, - крикнув раптом хтось із напівтемряви зали. - Це непридатне місце для дітей.

Але Карлос увійшов усередину і подивився на всі боки. Таверна з високими стелями зачаровувала його. Тут стояли звичайні дерев'яні столи, але стіни були оздоблені складними орнаментами, що зображували сцени давніх битв із легенд. У центрі зали висіли магічні сфери для освітлення, що м'яко мерехтіли в напівтемряві, а в глибині зали були ще одні двері, звідки долинали приглушені звуки.

За столиками сиділи представники багатьох народів і ніхто ні на кого не нападав. Напевно, це було єдине місце у всій Пангеї, де можна було б побачити громіздких орків і ельфів з їх витонченими рисами обличчя, що сидять один біля одного, гномів з масивними бородами і кентаврів з їхніми потужними тілами і копитами, фей з їхніми синіми рогівками очей і, звичайно ж, вампірів з їхньою блідою шкірою. Усі вони щось пили та курили, не звертаючи жодної уваги на те, хто сидів за сусіднім столиком. 

За стійкою стояла молода ельфійка в рожевій мантії з глибоким декольте, з-під якого виднілося татуювання у вигляді стародавнього символу. Вона здивовано дивилася на Карлоса, явно не чекаючи побачити тут такого молодого відвідувача.

——— Не думав, що це місце справді існує, — зітхнув він і, роздивляючись усе довкола, підійшов ближче до стійки. — Отже, що ви маєте для мене?

———  Хлопчику, тут для тебе нічого немає, — підвівся із-за свого столика раптом один із кентаврів. - Іди краще додому!

———  Я ж не з тобою розмовляю, нікчема, — різко обернувся в його бік Карлос, і його очі заблищали червоним світлом. — То чому ти вліз у нашу розмову?

Тоді кожен спостерігав за цим несподіваним зіткненням із інтересом. Сам же кентавр насупився, взяв свою масивну сокиру з рукояттю, прикрашеною срібними вставками, і кинувся у бік зухвалого пацана. Але той спокійно витяг руку вперед, і невидима сила притиснула кентавра до підлоги обличчям униз, наче гігантська рука.

———  Ця здатність! Не може бути! — зашепотіли раптом вампіри.

Один із них, стрункий і високий, несподівано підбіг до Карлоса і став перед ним навколішки, схиливши голову на знак глибокої поваги. Карлос байдуже провів рукою по голові вампіра, і коли каптур спав, він побачив перед собою дівчину з пекучим чорним волоссям, яке каскадом падали на її плечі.

———  Пане, — почала вона зніяковіло, — я й думати не сміла, що колись зустріну вас ось так на власні очі серед цієї пустелі. Я чула, що між вами та паном Маркусом виникли розбіжності? Я хотіла б запропонувати вам свої послуги. У мене добре розвинена витривалість. Я однаково володію і луком, і мечем, і навіть можу трохи чаклувати. 

———  Хочеш зайняти місце Маркуса? - здивувався Карлос і сів на високий дерев'яний стілець біля стійки, спостерігаючи за нею згори донизу. — Маркус ідеально володіє зброєю, але навіть без неї здатний убити всіх присутніх тут швидше, ніж будь-хто з вас встигне моргнути. Він — воїн, про якого складатимуть легенди наші нащадки. Таких, як він, більше немає, і ніхто не зможе його ніколи замінити. Він один коштує тисячі вампірів, якщо не всієї Пангеї. Бо він — єдиний, хто вже давно перевершив мене, і з кожною новою битвою його сила тільки зростатиме. В майбутньому саме він стане справжнім дияволом. І ти хочеш тягатись із ним? Думаєш, що гідна зайняти його місце? Доведи - убий місцевого правителя.

Від почутого очі дівчини сильно розширились. Губи трохи затремтіли. Вона глянула на Карлоса, не знаючи, що їй краще відповісти. Вбити місцевого правителя? Хіба вампір зможе так просто увійти до палацу, який охороняють найкращі воїни, а потім так само спокійно вийти звідти? Особливо після вбивства правителя! 

По залу почав розноситися шепіт. Усі чекали, яку вона дасть йому відповідь. Тому, хто з глузуванням дивився на неї, спершись на стійку. Його погляд був холодним і безпристрасним.

———  Я зроблю це, – впевнено відповіла дівчина.

Її голос пролунав голосно та чітко. Вона вибігла з таверни, накинувши свій каптур, який одразу приховав її обличчя в тіні. Карлос навіть не глянув їй услід. Спокійно повернувся до ельфійки за стійкою і запитав:

———  То що у вас є для мене?

Та зібрала своє довге сріблясте волосся у хвіст, дозволяючи побачити витончені лінії її шиї та гострі ельфійські вуха. Мовчки підійшла до нього і підставила свою шию, оголивши вену, яка пульсувала під тонкою шкірою.

Ніч пройшла досить швидко в оточенні такої різнопланової компанії. У повітрі лунали запахи тютюну, вина і магії, створюючи важку і злегка п'янку атмосферу. Під ранок усі почали розходитися. Хтось йшов, хитаючись. Хтось тихо зникав у тіні, ніби розчиняючись у ній. Тільки Карлос продовжував сидіти біля стійки, люб'язно спілкуючись із ельфійкою. Її звали Ніра.

———  Повинна вас попередити, пане, що незабаром моя зміна закінчиться і сюди прийде інша дівчина, — ніби ненароком сказала вона, протираючи столики з темного дерева, вирізані з хитромудрим орнаментом.

———  Я думав, що це твоя таверна.

———  Боюся, що ні, — зітхнула вона. — Я лише працюю тут.

———  А ти хотіла б, щоб у тебе була своя таверна? Я міг би захопити для тебе якесь місто. У тебе буде і таверна, і лазня, і все, що ти тільки забажаєш.

———  В якому це сенсі, пане? - здивувалася Ніра.

Її брови трохи піднялися, а очі розширилися від несподіванки. На мить вона наче завмерла. Її рука з ганчіркою зупинилася на половині руху. Потім вона поклала ганчірку на столик і обернулася назад. Карлос відразу ж виник прямо перед нею, наче матеріалізувався з повітря. Від подиву вона зробила крок назад і вперлася прямо в стільницю. Але Карлос підійшов до неї ще ближче. Він поклав руки на її талію, і його пальці на мить відчули її легке тремтіння. Проте зненацька вона відштовхнула його.