Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Робінзон Крузо 📚 - Українською

Читати книгу - "Робінзон Крузо"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Робінзон Крузо" автора Даніель Дефо. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 28 29 30 ... 61
Перейти на сторінку:
– тоді, в разі якби основне стадо загинуло, я зміг би без особливого клопоту виростити ще одне.

Я знову дослідив околиці та знайшов добре місце зовсім недалеко від мого форту. Це була невеличка галявина в улоговині, зусібіч оточена непрохідними заростями, – у них я й заблукав якось, повертаючись додому зі східного узбережжя. Галявина була не більша за три акри, і її суцільною стіною обступали дерева. Мене це цілком улаштовувало, оскільки тут уже була природна огорожа, й нічого не треба було будувати. Я відразу взявся до роботи, а за місяць усе було готово для того, щоб перевести сюди кіз. Дібравши десяток кізочок і двох козенят із останнього приплоду, я щасливо переселив їх на нове місце. Іще близько тижня я проморочився з остаточним укріпленням огорожі, а також простежив, як освоюються мої тварини в нових умовах. Усе було просто чудово…

Два роки минуло від того жахливого дня, коли я побачив чужий людський слід і згубив спокій. І хоча жодна жива душа більше не з’являлася на острові, я жив, не позбуваючися тривоги. Моє безжурне існування закінчилося назавжди.

Із жалем маю визнати, що страхи, особливо нічні, препогано вплинули на мій характер. Я став дратівливішим; мене більше мучили раптові зміни погоди, надто спекотне сонце, настирливі подуви вітру й навіть звичайне нявкання кошенят, які вимагали козячого молока. Я більше не бесідував із папугою, дедалі рідше розкривав Біблію та все частіше спав до світанку. Майже щовечора – хоч би як я втомлювався за день – я лягав із думкою, що, можливо, не доживу до ранку. На мене чекають облога дикунів, тортури, знущання і смерть. Цей страх настільки виснажував моє серце, що часом мені здавалося, що вже краще б я потонув разом із моїми товаришами та ніколи не потрапив у це Богом забуте місце…

Якось рано-вранці, скориставшись безвітрям і неспекотною погодою, я вирушив відвідати свій молодняк. Кози підростали, я прихопив для них ласощі – велику купу пшеничного колосся. Нагодувавши кіз, я присів під деревом перепочити. Пам’ятаю, тієї миті я відчував спокій та душевну рівновагу, що стало для мене рідкістю. Тому, мабуть, і вирішив трохи прогулятися до західного краю острова, куди жодного разу не зазирав. Місцевість там була малознайома, одначе я впевнено зійшов на невисокий пагорб, щоб подивитися, чи далеко до узбережжя. Я вирушив на прогулянку порожнем, прихопивши лише рушницю. З вершини моїм очам відкрився морський простір, і раптом удалині завиднів предмет, який обрисами нагадував пірогу. Я присів, шкодуючи, що в мене при собі немає підзорної труби. Коли ж підвівся, наміряючися спуститися з пагорба, нічого, що навіть віддалено скидалося б на човен, у морі не було видно.

Міркувати про те, чий слід на піску я бачив два роки тому, більше не було чого – те, що відкрилося мені в цій частині острова, являло собою жахливе підтвердження всіх моїх тривог і страхів. На березі всюди видніли відбитки босих ніг. Відвідування цієї віддаленої гавані для когось стало найзвичайнішою справою. Проте я чомусь залишався спокійним. Наблизившись до самого краєчка води, я ще раз поглянув у той бік, де мені примарилася пірога, але море лишалося тихим і відлюдним. Я обернувся й… приголомшено завмер: сліди босих ніг, утворюючи дивний візерунок, кружляли навколо людських кісток і черепів, які купою лежали упереміш із піском і попелом…

Я знав, що деякі дикі племена, котрі воюють одне з одним, після перемоги просто з’їдають полонених ворогів, і для них, на відміну від цивілізованих людей, канібалізм – не злочин. Вочевидь, подумав я, дикуни припливають із материка на цю частину острова для здійснення своїх кровожерних обрядів. Підтвердженням цьому були сліди великого багаття, біля якого людожери влаштовували свої пекельні бенкети й танці.

Це все аж так приголомшило мене, що я на певний час забув про свої страхи, а також про небезпеку, з якою було пов’язане перебування на цьому березі. Те, що я побачив, здавалося мерзенним. Я відвернувся; нудота підступила до горла. Не озираючися більше на жахливе місце, я поквапився додому. Яке щастя, що мені судилося народитись у тій частині світу, де немає таких диких ритуалів!..

Дивовижно, але з цього дня я не боявся непроханих гостей.

На те було дві причини. Перша: я прожив на острові майже двадцять років і досі жодного разу не бачив нічого, що навіть віддалено скидалося б на людський слід. Я міг прожити ще стільки ж – із тим самим результатом. Друга причина полягала в тому, що людожерам не було сенсу щось шукати на безлюдному острові. Їхні прогулянки морем просто пов’язані з ритуальними вбивствами полонених.

Та самої лише думки про цей жорстокий звичай вистачало, щоб мій настрій став похмурим. Іще довго я відсиджувався в тій частині острова, де були обидві мої садиби, поля й загони з козами. Я й думати забув про човен. У мене зникло будь-яке бажання виходити в море, оскільки знав: щохвилини я можу зіткнутися з дикунами, й тоді мені буде непереливки.

Розділ 31

Грот і його мешканець

Неабияким успіхом було те, що я мав свійських кіз, – тепер я міг зберегти порох і не виказувати себе палінням із рушниці під час полювання. Своє стадо я поповнював, ловлячи кіз за допомогою капканів. І хоча я ніколи не виходив із будинку без зброї, протягом найближчих двох років я не зробив жодного пострілу. Окрім рушниці, я носив із собою ще два пістолети й стару шаблю, для чого довелося пристосувати до пояса особливі ремені.

Споряджений таким чином, я був схожий радше на грізного вояка, ніж на мирного фермера, і, попри те, що моє спорядження, зокрема сокира й поклажа, завдавало мені безліч незручностей, із ним я почувався набагато впевненіше.

За винятком цих заходів безпеки, я не змінив своїх звичок і режиму дня, і незабаром моє життя увійшло в колишнє річище. Я оцінював своє становище тверезо та дійшов висновку, що воно не таке вже й кепське порівняно з тим, що могло б чекати на мене за інших обставин. У порівнянні ж, як ми знаємо, пізнаємо істину.

Мені, як і раніше, нічого не бракувало – ані їжі, ні одягу, до того ж я мав надійний дах над головою. Нескінченна турбота про власну безпеку зробила мене майже байдужим до комфорту й трохи притупила мою винахідливість.

Окрім того, речей, що їх, як здавалося колись, мені дуже бракує, стало набагато менше. Нещодавно

1 ... 28 29 30 ... 61
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Робінзон Крузо», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Робінзон Крузо"