Читати книгу - "Похибка другого типу, Invisibility mask"

Лео.
Шурхотіння ковдри вивело мене зі сну. Я повільно відкрив очі, намагаючись зорієнтуватися, що відбувається.

Перше, що я побачив — зніяковілий погляд Арі. Вона затягнулася в ковдру, як у кокон, і її тіло щільно притискалося до мене.

— Вибач, я не хотіла будити, я просто замерзла… — її голос був тихим і трохи винуватим.

Я посміхнувся, згадавши, як вона завжди робила таке, коли ми жили на моїй квартирі. Вона часто мерзла, навіть якщо я вважав, що в кімнаті було тепло.

— Йди до мене, — сказав я, розкриваючи обійми й стискаючи її в замок.

Я нахилився, щоб залишити легкий поцілунок на її лобі. Її шкіра була прохолодною, і це змусило мене тримати її ще міцніше.

— Доброго ранку, мила, — додав я тихо.

— Доброго ранку. Тобі не потрібно на роботу? — запитала вона, злегка нахмурившись, ніби намагаючись зрозуміти, чому я все ще тут.

— У мене вихідний, Янголе, — відповів я, ледь усміхаючись. — Хочеш випровадити мене?

— Ні! — її обурений вигук змусив мене засміятися. Вона підняла на мене погляд, у якому читалася образа, але разом із тим щось грайливе. — Просто зазвичай ти на роботі.

— Сьогодні неділя, і Мерлін попросила вихідний, — пояснив я, проводячи рукою по її волоссю. Їх шовковистість завжди зачаровувала мене, і я не міг втриматися, щоб не торкатися знову й знову.

— Ох… — Арі видихнула, і на мить я подумав, що вона засмучена.

— Це так погано? — я провів рукою по її спині, зупиняючись на її талії, і відчув, як вона ледь здригнулася від мого дотику.

— Ні… просто я дуже голодна, — вона підняла на мене очі, й у її погляді було щось дитяче, майже наївне.

Вона виглядала, як маленька дівчинка, яка не отримала обіцяного подарунка на Різдво, і це змусило мене посміхнутися.

— Це смішно? — вона насупилася, не зрозумівши моєї реакції, і її обурення було настільки кумедним, що я ледь стримав сміх.

— Ні, — я відповів, не приховуючи посмішки. — Просто у тебе завжди був кращий апетит після сексу. Я лише згадав про це.

Я опустив одну руку на її оголені сідниці, легко стискаючи їх, і відчув, як вона завмерла.

— Лео! — вигукнула вона, голос її був наповнений обуренням, але я бачив, як її щоки заливає рум’янець.

— Що? — я з удаваною невинністю підняв брови. — Це лише факт, мила. Я завжди любив твій апетит, у всіх сенсах.

— Ти просто нестерпний, — пробурмотіла вона, намагаючись вислизнути з моїх обіймів, але я притримав її міцніше.

Арі пішла в душ, а я залишився на кухні, займаючись приготуванням сніданку. Колись це було буденною рутиною, але тепер кожен такий момент здавався крихким, ніби тимчасовим перемир’ям, яке могло зруйнуватися будь-якої миті.

День-два, і ми знову повернемося до теми договору. І тоді всі ці усмішки, усі ці маленькі, теплі моменти зникнуть.

Я обмірковував, як можна було б пояснити їй усе так, щоб вона не засмутилася. Але це було практично неможливо. Навіть якщо я скажу, що був змушений це зробити, це лише викличе ще більше запитань. І відповіді на них точно не будуть тими, які вона хоче почути.

Чорт забирай, це була не лише моя провина, але тягар відповідальності лежав на мені.

Попри все, я ніколи не шкодував про те, що все так склалося. Так, це було не ідеально. Я планував зробити пропозицію інакше, а не всунути їй до рук клятий договір. Але навіть тоді все зводилося б до одного — часу.

У мене його не було. Жодної хвилини більше, щоб усе відтягувати, щоб чекати.

Мої думки перервав ніжний дотик рук Арі, які обхопили мене зі спини. Її тепле тіло притиснулося до мого, і я відчув, як напруга в мені трохи спадає.

— Ох, млинці? — її голос був сповнений приємного здивування.

Я усміхнувся, перевертаючи млинець на сковорідці.

— Хотіла щось інше?

— Ні, — вона поклала підборіддя мені на плече, заглядаючи на сковорідку. — У нас залишилася нутелла?

Я не зміг стримати короткого сміху, почувши цю дитячу нотку в її голосі.

— Має бути, але спочатку ти з’їси щось нормальне, а не солодке.

Арі підняла голову й обурено глянула на мене, її очі блищали викликом.

— Нічого катастрофічного не станеться, якщо я з’їм солодкий сніданок, — сказала вона тоном, який звучав так, ніби вона була абсолютно права.

Я усміхнувся, ледве стримуючи сміх.

— Спочатку млинці з шинкою та сиром, а потім — нутелла, — відповів я впевнено, продовжуючи смажити.

— Але я хочу її зараз, Лео! — вона викрикнула, підвищивши голос настільки, що я не втримався від реакції.

Різким рухом я підняв її й посадив на стіл біля плити. Її очі округлилися від несподіванки, але через мить вона склала руки на грудях, знову дивлячись на мене із тим самим викликом.

— Коли ти стала настільки вередливою, м…? — прошепотів я, нахилившись ближче до неї.

Мій ніс торкнувся її щоки, і я відчув, як її дихання стало глибшим, майже розгубленим.

— Я завжди була такою, просто ти цього не помічав, — відповіла вона, її голос звучав впевнено, але в ньому була ледь вловима хрипота.

Я посміхнувся, провівши губами біля її вуха.

— О, я помічав, — прошепотів я, і відчув, як вона здригнулася від мого тону.

Мої руки обережно ковзнули на її талію, тримаючи її міцно, але разом із тим залишаючи простір, щоб вона могла відсторонитися, якщо захоче.

— Лео… — тихо пробурмотіла вона, її голос змішався з легким сміхом і хвилею розгубленості.

Я не втримався і, нахилившись ближче, захопив її губи в солодкий, наповнений бажанням поцілунок. Її м’які губи піддалися мені одразу, і я відчув, як вона затримала дихання, коли я легенько прикусив її нижню губу, випускаючи тихий стогін.

Арі поклала свої долоні на моє обличчя, обережно обхоплюючи його, і почала ковзати пальцями по моїй щелепі, ніби вивчаючи кожну її лінію. Її рухи були повільними, майже медитативними, і це змушувало мене відчувати, як усе навколо зникає.