Читати книгу - "Занадто багато в мені, Дарина Міс"

Я стою серед галасливої компанії, але все одно відчуваю, як я відчужена. Навколо мене усмішки, жарти, але я не можу позбутися відчуття порожнечі. Всі ці моменти тимчасові, ніби я частина сцени, де ніхто не бачить мене справжньою.

Я беру телефон і фотографую кілька моментів, зловивши світло, танці, рухи, які розмиваються в хаосі. Випадково, майже бездумно, викладаю одне з фото на свою анонімну сторінку. Хочу відчути, що принаймні у цьому маленькому просторі я можу бути сама собою.

 «Іноді найгірше — це не те, що з нами відбувається, а те, як ми намагаємося сховатися від світу, боячись, що він нас не зрозуміє. Захиститися — це не завжди означає бути сильним. Інколи це просто страх бути побаченим.»

І тоді приходить повідомлення. Від Марка. Він – моя тиха гавань, яка, як виявляється, завжди була так близько. Просто нам всього-на-всього потрібно було перестати бачити один одного.

romov_mark: Ти справді така. Виглядаєш, ніби тобі все байдуже, але глибоко в душі боїшся всього. Навіть зізнатись собі в тому, що та тінь, яку транслюєш тут – далеко не ти.

Я завмираю. Моє серце стискається від цих слів. Він не просто говорить про мою анонімну сторінку, він говорить про мене. Про те, як я намагаюся бути іншою, чому не можу бути справжньою. І хоч ці слова Марк не каже особисто, але моя уява трактує все саме так.

romov_mark: Не можеш навіть показати, хто ти насправді. Я бачу тебе, але не розумію. І я хочу зрозуміти, але ти цього не даєш зробити.

Я відчуваю, як усередині мене щось руйнується. Ці слова, наче леза, пронизують мою свідомість, ранячи більше, ніж я могла уявити.

Марк щодня дивиться на мене справжню, але, мабуть, він вже давно не бачив мене такою, якою я є. Він бачив лише оболонку, яку я так старанно плекала. І зараз відбувається те ж саме.

Я знову поглядаю на екран.

romov_mark: Сьогодні був важкий день… Можливо, просто все накопичилося, і я не знаю, як з цим справлятися. Це дивно, бо звик жити з цим, але чим більше думаю, тим більше відчуваю, як мене це виснажує. Робота, люди, ситуації — все на одному місці. Цей тиск навколо, шалена відповідальність, яку ношу на плечах. І ніхто цього не бачить. Всі очікують, що ти будеш сильним, що нічого не зламає тебе, але іноді здається, що сили просто закінчуються. І навіть коли хочеш сказати, що тобі важко — здається, це не має значення. Всі хочуть, щоб ти залишався тим, ким був, і не помічали твоїх слабкостей. І на фоні всього цього ще я бачу тебе. Те, що ти дозволяєш мені бачити. Ти здаєшся такою віддаленою, навіть через цей профіль. Ти наче захована в тіні, ніби боїшся показати, хто ти є насправді.

Ці слова знову відклалися в моїй душі, немов бомба, що готується вибухнути. Він дійсно бачив мене такою, якою я була, але тепер його думки про мене, його болі й запитання, по суті, перетворилися на ще одну межу, яку я не могла переступити.
Я не могла вирішити, чи є насправді щось спільне між його важким днем і моїм світом. Більше того, ці роздуми лише дужче віддаляли мене від того, щоб показати йому справжню себе.
Його слова змусили задуматися, вони були такими близькими до того, що я сама відчувала, але боялася висловити. Моя рука стиснула телефон, і я на мить відклала його, ніби намагаючись зібрати в собі все, що я не могла сказати в голос. Мені хотілося відповісти так, щоб залишити щось важливе, але й не показати повністю свою вразливість.
Було складно, але я набрала повідомлення у відповідь. І воно повністю описувало всі мої страхи.

Luna_S: Ти правий, іноді ми ховаємося, щоб не показати свою слабкість. Але це не завжди допомагає. Я боюся, що навіть якщо зможу захиститися, то в результаті стану ще більш самотньою.

Після того, як я натиснула «Відправити», усе навколо ніби стихло. Мені здалося, що час зупинився, а саму мене охопило дивне відчуття пустоти. Я дивлюсь на екран, де він ще не відповів, і розумію, що кожне слово, яке я написала, було як вікно у мою душу. І тепер це було в його руках.
Відповіді не було. Лише тиша. Здавалося, що це була тиша, яка нічого не обіцяла — ні надії, ні розуміння. Я сиділа в натовпі, відчуваючи кожну секунду цієї тиші.