Читати книгу - "Колекціонер спогадів, Віталій Механік"

– Паралітичний захист, – Мако тер ніс. – Пастки, спритність. Ти маєш право втекти. Птахи страшні на перший погляд. Я навчу правильно поводитися з ними. Насправді їх легко обдурити. Та сама курка, тільки велика. До того ж є мирні. Догляд полягає в перевірці середовища проживання й статистичній обробці кількості екземплярів певного виду.

– На фермах кого вирощують? – нарешті наважився поставити пекуче питання.

– Епіорнісів. Гарні пташки. Вимерли в сімнадцятому столітті. Три метри заввишки, вага чотириста кілограмів. Яйця до сорока сантиметрів. Яєчня з них чудова… Ще вирощують моа, дронтів-самітників, казуарів. Досі живі у вашому світі. Ще є деякі тварини, риби. Плодів, ягід, горіхів теж маємо достатньо. Заповідник багатий на ресурси, прогодує мільйони, але, – Мако приклав пальця до губ, – нашестя з інших світів перетворить рай на пустелю.

Я занотовував отримані відомості, вчився правильним звертанням до мисливців і жінок. Заборонялося будь-кому казати «Привіт!». Образяться й дадуть копняка. «Вдалого полювання», «Хорошого травлення», «Ваша краса шокує». Ці вирази моєю мовою засвоєні місцевими як прояв чемності. Вивчити з десяток фраз, на мою думку зручніше, аніж тренуватися у фальшивому свисті. Всупереч своїй волі я потрапив у чужий «монастир», тому змушений дотримуватися правил.

Я списав три аркуші, як раптом орнітолог згадав про важливу справу й підтюпцем збіг униз. Ось нагода подивитися книжки на полиці. В першій, написаній від руки кольоровими піктограмами, знаходилася записка на англійській: «Будь обережним на шляху. В зворотний бік гортай пам’ять. Пристанеш до берега рідного».

– Мако доволі дивний тип, – я покрутив свіжонаписаний ребус і поклав у книгу. Погортав інші, але в думках повертався до натяку. Невже орнітолог давав ключ? Це суперечило його світобаченню. Можливо, Заповідник дістав Мако, й він хоче допомогти.